УЖ — ЕТИМОЛОГІЯ

припускається також фонетичний збіг у східнослов’янських мовах двох давніх слів – псл. *ju že і псл. *u, спорідненого з гр. αὐ˜ «з іншого боку; знову-таки», лат. aut «або», гот. auk «адже; але» (Фасмер II 39, IV 151–152);

припускається етимологічний зв’язок першого компонента у- з псл. junъ, junъjь, звідки укр. ю́ний;

складний прислівник, утворений з компонентів у- (‹ псл. ju-), спорідненого з лит. jaũ «уже», лтс. jàu «уже; адже; же», прус. jau «колись; після», двн. ju «вже; тепер; же», які зводяться до іє. *i̯ou (*i̯u), та частки же;

псл. juže;

р. уже́, уж, [ужо́] «(коли-небудь) пізніше, потім», бр. ужо́, [ужэ́], др. уже «вже; ось уже; і; в такому разі», р.-цсл. ю «уже, тепер», нє ю «ще не», п. już, ч. již, už, [juž], слц. už, вл. juž (hižo), нл. juž (južo), полаб. jäuz, болг. уж, схв. [jу̏p], ст. jу̏pe, слн. užé, žé, стсл. южє, оужє, оу, нє оу;

споріднене з лит. angis «змія», прус, angis, лат. anguis, двн. unc «тс.», сірл. escung «вуж, вугор» (букв. «водяна змія»);

іє. *ang^u(h)i-, з яким пов’язується також вуго́р;

псл. *ǪŽЬ;

р. бр. уж, п. wąż, ч. слц. užovka, вл. нл. wuž, слн. vóž;

похідне демінутивне утворення від уж «вуж»;

назва мотивується формою повзучого кореневища, яке нагадує вужа, або місцем поширення рослин (вогкі луки, болота), де водяться вужі, змії;

р. ужик виводиться з узик, яке вважається похідним від у́зкий «вузький», за формою листя рослини, що відбито також у літературній назві р. са́бельник «вовче тіло болотне» (Анненков 178);

р. [ужачки] «тс.», [ужик] «вовче тіло болотне, Comarum palustre L.», [узик] «тс.», бр. [ужачкі, ву́жачкі] «півники болотні»;

суфіксальне утворення від уж «вуж» на означення істоти жіночого роду «вужиха»;

суфіксальне утворення від уж «вуж»;

назва свідчить про непридатність або маловживаність цих грибів як їстівних і дана з метою застереження;

пор. подібні назви неїстівних грибів: [пся́рка, гадю́чка сорока́та, жа́б’ячий гриб, жабю́рка];

бр. [вужо́ўкі] «неїстівні гриби», вужа́кі «тс.»;

похідне утворення від уж «вуж»;

назва мотивується подібністю дерев’янистого вигнутого кореневища рослини до змії, вужа;

пор. ще укр. змійови́к, р. змееви́к, змеи́ный ко́рень, ч. hadovec, hadí kořen, слц. hadovac, схв. трава од змиje, слн. gadjі koren «тс.», н. Schlangenknöterich, Drachenwurz, Krebswurz, Natterwurz, фр. serpentaire «тс.», що мають ту саму мотивацію;

р. у́жик, бр. [венжоўнік], п. rdest wężownik, ч. užovník (Ан);

похідне утворення від уж «вуж»;

пор. також р. змеедушник, п. wężymord, ч. hadí mord, слц. hadí mor, які є кальками н. Schlangenmord, складної назви, утвореної зі слів Schlange «змія» і Mord «убивство»;

пор. наукову назву Scorzonera, що базується на її іспанському найменуванні escorzonera, похідному від ісп. escorzon «зміїна отрута» (в Іспанії рослина вважається настільки отруйною, що змії нібито гинуть, лише доторкнувшись до неї);

назва мотивується лікувальними властивостями рослини, вживаної в народній медицині від укусів змій;

р. ужо́вник «скорзонера іспанська, Scorzonera hispanica L.», п. wężymord, wężowy mord «скорзонера»;

похідне утворення від уж «вуж»;

назва зумовлена місцем поширення рослини (на вологих місцях, болотах, де, як вважається, водяться вужі та змії);

пор. також наукову латинську назву Limnanthemum, що є складним утворенням з основ грецьких слів λίμνη «болото» і ἄνϑεμον «квітка», а також укр. плаву́н, [болотоцві́т], р. болотноцве́тник, бр. балатнацве́тник «тс.», що виникли як кальки латинської наукової назви;

р. ужо́вник;

пор. аналогічні укр. [лем] «але; тільки, лише; от, же, ж» і ле́мко «представник етнографічної групи українців (у Карпатах)», які часто вживають слово лем;

результат субстантивізації частки р. уж з оглушенням приголосного відповідно до російської вимови;

псл. (v)ǫže (‹*vonzjo-) «тс.», пов’язане з (ѵ)ǫzьlъ «вузол», vęzati «в’язати»;

р. [у́же] «вірьовка», [ужи́ще] «тс., зав’язка», бр. [вужоўка] «зав’язка з лози чи берези в тині», вужы́шча «вірьовка», др. уже «мотузка, ланцюг», полаб. vǫze «мотузка», болг. въже́, схв. ýже, слн. vóže «тс.», стсл. ѫже «тс., ланцюг»;

результат злиття перших двох компонентів питального звороту др. не уже ли «невже»;

р. неу́ж, бр. няўжо́;

результат фонетичної видозміни форми авже́ж, утвореної з часток а¹, уже́ і ж(е)¹ (див.);

утворення від псл. *ǫžе «ужва», паралельного до *vǫžе «вужва» (‹ *vonzjo-), які пов’язані з *(v)ǫzьlъ «вузол», vęzati;

р. [у́же] «вірьовка», [ужи́ще] «тс., зав’язка», схв. у̀же «тс.», стсл. ѫжє «тс.»;

псл. *jutro зіставляли також з лит. jautrùs «чутливий, пильний», лтс. jàutrs «веселий, бадьорий» (Machek ESJČ 229; Holub–Kop. 155; Holub–Lyer 224; Fraenkel Slavia 13, 13, проти Фасмер ІV 176);

до семантики пор. гр. βουλῡτός «вечір», букв. «час розпрягання биків», дінд. samgavā «час перед обідом» (букв. «час, коли зганяють велику рогату худобу») (Schrader Reallexikon 1, 2);

за іншим поглядом, псл. *jutro з первісним значенням «час запрягати» пов’язували зі шв. [ökt] «тривалість роботи між однією їдою та іншою», норв. øykt (пгерм. *jаukіþô «запрягання»), дінд. yṓktram «вірьовка, підпруга», ав. уаōхǝδrа- «(військове) запрягання», далі з лат. jugum «ярмо», р. и́го (укр. і́го) «тс.»;

традиційно реконструюється псл. *jutro › *utro і зіставляється з лит. jaũ «вже», р. уже́ «тс.» (Bern. IF 10, 156; Meillet Åtudes 406; Brugmann Grundriss 2, 326; Младенов 657, проти Mikkola RS1 І 19);

певної етимології не має;

на основі стсл. заоустра «на наступний ранок; завтра», п. ст. justrzenka (п. jutrzenka) «ранкова зірка, зоря», болг. [застра], м. застра «завтра, завтрашній день» реконструюється псл. *ustro, яке зіставляється з лит. aušrà, [aūštrà] «ранкова зоря, світанок», aũšti «світати», лтс. àustra «ранкова зоря», двн. ōstar «східний», лат. aurōra «ранкова зоря», дінд. uṣāḥ «тс.», що зводяться до іє. *aues-/aus- «світити, сяяти, горіти» (Младенов 657; Bern. I 462; Meillet Slavia 1, 198; Trautmann 19);

припускається також, що псл. *ustro виникло з *usro, зі вставним -t- після -s-, як у псл. sestra, ostrovъ (Mikl. EW 373);

існує припущення про паралельне існування псл. *us(t)ro «ранкова зоря» і *jutro «пора пробудження; початок нового дня» та про контамінацію цих форм ще в праслов’янську епоху;

псл. jutro зіставлялося також з гр. ἀυγή «блиск, денне світло», алб. agume «ранкова зоря» (Pedersen KZ 38, 311), з гот. ūhtwō «світанок» (Prellwitz ВВ 26, 324);

р. у́тро, бр. [у́тро], др. утро, п. jutro «завтрашній день; завтра», ч. jitro, слц. jutro, [jutre] «завтра», вл. jutro, нл. jutšo, полаб. jäutrü, болг. м. у́тро, схв. jу̏тро, слн. jútro, стсл. оутро, ютро;

запозичення з польської мови;

п. już, ст. juże, [ju] етимологічно відповідає укр. уже́;

бр. [юж] «уже», др. юже, п. już, ст. juże, [ju], ч. již, [juž], вл. juž, нл. juž, južo, južor, полаб. jauz (‹ *juže) «тс.», схв. [jу̏p], ст. jȕre (‹ *juže) «як тільки; щойно, ледве; уже», слн. žå, ст. jur «уже», стсл. южє, оужє, цсл. ю «тс.»;

можливо, пов’язане з вужва́ «ланцюг», др. уже «тс.», що походять від псл. (v)ǫže, спорідненого з vęzati «в’язати»;

не зовсім ясне;