ТУХЛА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. tuxnǫti «гаснути», tušiti «гасити; робити тихим, заспокоювати»;

споріднене з лит. tausýtis (про вітер) «стихати, заспокоюватися», прус. tusnan «тихий, спокійний», tussīse «хай мовчить», сірл. tó «тихий, спокійний, мовчазний», брет. tao «мовчання», дінд. túṣyati «заспокоїться; заспокоюється», tōṣáyati «заспокоює, втішає», tūṣnim «тихо», ав. tušna-, tūšni «тихий»;

іє. *taus- «спокійний, мовчазний, задоволений»;

р. ту́хнуть, туши́ть, бр. ту́хнуць, тушы́ць, др. потухнути «погаснути, стихнути», утушити «задушити», п. tęchnąć «спадати (про пухлину)», ч. tuchnouti «гаснути, зникнути», болг. потуша̀вам «тушу», схв. ту́шити «тушкувати (м’ясо, овочі); обварювати», слн. potúhniti «потухнути, стихнути», цсл. потоухнѫти «погасити; заспокоїти»;

основа tux- (tъх-) вважалася вихідною, а tǫx- вторинною (Фасмер IV 89, 128; Brückner 570);

залишки первинних звукових форм вбачаються в ч. [duchnút] «протухати», слц. [dušet’, dušit’] «тс.» (Machek ESJČ 660);

припускається зв’язок з р. [туск] «туман; темрява», ту́склый «тьмяний», схв. nàtuštiti se «захмаритися» або з лит. tausýtis «стихати, заспокоюватися», лтс. tusêt «задихатися, зітхати, стогнати», tusnât «важко дихати» (Schuster-Šewc 1555–1556);

реконструювалась для всіх випадків єдина основа tǫx- без відповідників у інших індоєвропейських мовах (Skok III 520);

пов’язувалося (Преобр. Вып. последний 23–24) з tuxnǫti «гаснути (горіти без полум’я, злежуватися)»;

задовільної етимології не має;

псл. tuxnǫti / tǫxnǫti;

р. ту́хнуть «псуватися», тухлый, [то́хлый] «тухлий», [то́хнуть] «дохнути (про риб)», бр. ту́хнуць «протухати», [тхлі́ць] «давати зіпсуватися», п. tęchnąć «тухнути, псуватися», stęchły «протухлий», ч. tuchnouti «протухати», слц. tuchnút’ «тс.», вл. tychnyć «ставати тухлим», tuch «сморід», stuchły «стухлий», нл. stuchły «тс.», схв. ту̏хнути «псуватися, протухати», слн. tohnéti «тс.», otóhlica «духота, спека», zatóhel «тухлий, затхлий»;

припущення про зв’язок з ту́хлий (Фасмер II 83) безпідставне;

результат видозміни псл. *zadъxlъ(jь), дієприкметника від zadъxnǫti sę «задихнутися»;

р. за́тхлый, бр. за́тхлы;

запозичення з польської мови;

п. otucha «бадьорість, моральна сила, дух» утворене з префікса о- і кореня tuch- «заспокоєння», наявного також в укр. ту́хнути «пригасати, спадати», туши́ти «гасити»;

виведення від п. tusza «гладкість, опасистість» (Вrückner 585) позбавлене ґрунту;

не зовсім ясне;

очевидно, в частині значень, результат контамінації слів ту́хнути «гаснути, [спадати (про пухлину)]» і тря́хнути «сохнути, просихати» (див.);

р. ту́фля (жін. р.), ту́фель (чол. р.), зафіксоване на початку 18 ст., походить від гол. tóffel «домашня туфля» або від снн. tuffele, нн. tuffel «черевик, туфля» з давнішого снн. pantuffel, джерелом яких є іт. pantofola «домашня туфля» (звідки також фр. pantoufle і нвн. Pantóffel);

очевидно, запозичення з російської мови;

бр. ту́фель, [ту́хлі] (мн.);

зіставляється також як запозичення з тат. башк. тΥш «груди; грудинка», уйг. тѳш, каз. тѳс, узб. тўш, аз. туркм. дѳш «тс.», тур. döş «бік; передня частина туші» (Шипова 338; Дмитриев 547–548);

висловлюється гіпотеза про зв’язок з то́щий від іє. *teus- «пустий, порожній» (Черных II 274);

припускається зв’язок з р. ту́хнуть (Jakobson IJSLP 1/2, 273);

пов’язується з тук, ти́ти (Преобр. Вып. последний 24; Горяев 381; Brückner 585, 587);

єдиної етимології не має;

р. бр. ту́ша, п. tusza «тіло людини; повнота», слц. [tuše] «туша»;

п. tuszyć зіставлялося з tusza «огрядність, гладкість», tyć «товстіти» (Brückner 585);

близькість семантики західнослов’янських та індоіранських форм може свідчити про давні контакти індоіранських мов з частиною праслов’янського ареалу (Трубачев Этимология 1965, 61);

зіставляється з дінд. toṣáyati, túṣyati «він задоволений; заспокоюється; радіє», tuṣnīm «тихо, мовчки», ав. tušni- «мовчазний»;

п. tuszyć «надіятися, сподіватися», як і ч. tušiti «передчувати», tuším «(я) думаю, (я) вважаю, (мені) здається», слц. tušit’ «передчувати», tušim «(мені) здається», болг. разтуша́ «розважити, втішити», разту́ха «втіха», споріднене з укр. туши́ти «гасити; заспокоювати», ту́хнути «гаснути» і походить від псл. [tušiti] «сподіватися; вселяти надію; означати добре знамення», абстрактні значення якого розвинулись на основі семантики «гасити; заспокоювати; робити тихим»;

запозичення з польської мови;