ТОРЧАТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, псл. [*st^ьr̥kъ];

дальші зв’язки остаточно не з’ясовані;

можливо, споріднене з лтс. stirka «довгонога істота; дівчинка з довгими ногами, stirkle «довгонога вівця», двн. storah «чорногуз», дісл. storkr, starkr «дужий, здоровий», що зближуються з р. сторча́ть, торча́ть (Mühl.–Endz. III 1073; Kiparsky GLG 162; Štrekelj y Peisker 62);

менш прийнятне з огляду на фонетичні труднощі припущення про запозичення стсл. стръкъ, р. стерх з германських мов, де двн. storah, свн. storch, снн. снідерл. дангл. storc, дісл. storkr розглядаються як продовження герм. *storka (‹*strgo), пов’язаного з іє. *(s)ter- «твердий, жорсткий» (Преобр. II 385–386; Sobolevsky AfSlPh 33, 480; Uhlenbeck AfSlPh 15, 491; Kluge–Mitzka 753);

недостатньо об´рунтованим є виведення германських форм із слов’янських мов (Соболевский ЖМНП 1911 травень 165);

р. [стерк] «білий журавель», [сте́рех, стерх, стёрха], бр. стэрх «тс.», др. стьркъ «чорногуз», стеркъ, болг. щрък, щърк, схв. штр̑к, слн. štŕk, štórklja, стсл. стръкъ «тс.»;

псл. *t^ъr̥čati «стирчати», пов’язане із *st^ъr̥čati «тс.»;

недостатньо обґрунтованим є зближення з ч. tyčit se «стирчати» (Machek ESJČ 650);

р. торча́ть «стирчати», бр. тарча́ць, тырча́ць, др. торчати, п. [terczeć], ч. trčet, слц. trčat’;

псл. *t^ъr̥četi «стирчати», паралельне до *st^ъr̥četi «тс.»;

р. торча́ть «стирчати», бр. тарча́ць, др. торчати, п. sterczeć (‹ starczeć) «стирчати», ч. trčeti, слц. trčat’ «тс.»;