ТОПОЛЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. topolь, topol’a «тополя»;

вважається давнім запозиченням з латинської мови (Niedermann IF 26, 59, проти Фасмер IV 79);

походження лат. populus не зовсім ясне;

припускається його індоєвропейська давність і зв’язок з гр. πτελέα «в’яз», іє. *po-pol- (Walde–Hofm. II 340);

реконструюється й іє. *papp-, що розглядається як запозичення з неіндоєвропейських субстратних мов, але не виключений зв’язок з індоєвропейськими назвами тополиного пуху – гр. πάππος «пухнаста сім’янка», лат. pappus «тс.» (Machek ESJČ 433, 647);

була також спроба зіставити на слов’янському ґрунті назву дерева з коренем *tep-/top- «топати» з розвитком семантики «бити, топати, товкти, трамбувати» – «тверднути» – «височити» – «рослина» (Schuster-Šewc 1517–1518);

висловлювалась думка про зв’язок з іє. *pel- «сірий» – за кольором кори (Черных II 250; Pokorny 804);

в разі запозичення з латинської мови фонетичні зміни в корені пояснюються дисиміляцією р – р › t – p;

р. то́поль, бр. то́паль, тапо́ля, др. тополь, п. topola, ч. topol, слц. topol’, вл. нл. topoł, болг. топо́ла, м. топола, схв. топо̀ла, слн. tôpol;

результат контамінації слів тремті́ти і топо́ля, зумовленої аналогією до [трепе́та] «тополя чорна; осика»;

діалектний варіант форми топо́лька, похідної від топо́ля (пор. [тупо́ля] «тополя» Чаб, [тупо́лька] (зменш.) тж);

назва мотивується формою листя лободи, що нагадує листя тополі;