СУП — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з французької мови;

фр. soupe «суп, юшка» походить від галлороманського suppa «приправлене», *suppare «приправляти», очевидно, запозиченого з германських (зокрема, франкської) мов;

пор. нн. soppen «умочати», гот. supōn «приправляти»;

р. бр. суп, п. zupa, ст. supa, болг. м. су́па, схв. су̏па;

псл. sǫpъ, можливо, пов’язане (як кореневий варіант з носовим голосним) з основою *sop- «сопіти» (Holub–Kop. 361);

виводиться також (Machek ESJČ 593) з іє. *k῀upp- (pp›mp) і пов’язується з гр. γύѱ, род. в. γῡπός «шуліка»;

р. [суп], п. sęp, ч. слц. вл. нл. sup, м. суп, схв. су̑п, стсл. сѫпъ;

утворене від [суп] (орн.) «шуліка», оскільки цей птах має похмурий погляд;

р. су́пить «супити, насуплювати», бр. су́піць «тс.», п. sępić «хмурити, супити», ч. posupnó «похмурий», стсл. соупьливъ «тс.»;

очевидно, запозичення з російської мови;

р. су́бчик «тс.» є афективним утворенням, пов’язаним із субъе́кт і за вимовою зближеним із су́пчик як похідним від суп;

загальноприйнятого пояснення не має;

пов’язується з р. сипе́ть «сипіти, видавати сиплі звуки» (Фасмер III 626; Преобр. II 288);

більш імовірним є зв’язок з ч. слц. sup, схв. су̑п, п. sęp, стсл. сѫпъ «тс.», з якими пов’язується су́пити, р. су́пить, п. sępić «хмурити, супити», схв. осупнути се «здивуватися», слн. osúpnoti «тс.» (Skok III 363; Ferianc Názv. vtákov 106);

р. сип «тс.; [шуліка, Vulpus percnopterus]», бр. сіп «сип»;