СУБІТКОВА — ЕТИМОЛОГІЯ

слово у звуковій формі субота (сл. sǫbota) здебільшого розглядається як запозичення із середньогрецької мови (Фасмер ГСЭ 196; ИОРЯС 11/2, 388; 12/2, 280; Соболевский Заимствованные слова в русском языке 14; Durnovo RÉS 6/1–2, 108; Младенов 626; Hujer LF 35, 221–222; Kiparsky GLG 130, 131; Schwarz AfSlPh 41, 124–125) або з балкансько-латинської (Skok III 299; RÉS 5, 19);

сгр. *σάμβατον (мн. σάμβατα), балкансько-лат. *sambata (пор. рум. sâmbătă) зводяться до гр. σάββατον «субота», мн. σάββατα, що походить, очевидно, від арам. šabbǝtā або гебр. šabbā́ṯ «відпочинок, спокій; свято, вихідний день», пов’язаного з šābáṯ «відпочивав, перебував у спокої; переставав щось робити; зупинився»;

звукова форма собота (sobota) виводиться (Melich Jagić-Festschr. 213–214; Преобр. II 412; Фасмер III 792; Holub–Lyer 444–445; Schuster-Šewc 1131), з огляду на початковий паннонський регіон поширення, від слат. sabbata (с. р., мн.), sabbatum (с. р., одн.) «субота» (пор. іт. ст. sabbato), що походить від гр. σάββατον «тс.»;

менш переконлива спроба пояснити форму собота як результат контамінації слів сѫбота і незасвідченого *совота, утвореного на основі гр. (кн.) σάββατον (Фасмер ГСЭ 196);

р. суббо́та, бр. субо́та, др. субота, собота, п. ч. слц. вл. нл. sobota, полаб. sübötă, болг. съ́бота, м. сабота, [съ́мбута], схв. су̀бота, слн. sobóta, стсл. с@бота, собота;