СУБСТАНТИВНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
субстанти́в «іменник»
запозичення з латинської мови;
пізнє лат. (nomen) substantīvum «іменник», букв. «(ім’я) істотне; яке має самостійне існування» (спочатку лише verbum substantīvum – про дієслово esse «бути») пов’язане з іменником substantia «сутність, суть; власність», похідним від дієслова substāre «бути наявним, існувати», яке складається з префікса sub- «під-» і дієслова stāre «стояти, тривати»;
р. субстантива́ция, бр. субстантыва́цыя, п. ч. substantivum, слц. substantívum, вл. substantiw, болг. субстанти́в, м. супстанти́в, схв. су̏пстантив, слн. súbstantiv;
Фонетичні та словотвірні варіанти
субстантива́ція
субстанти́вний
субстантиво́ваний
субстантивува́тися
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| субстантыва́цыя | білоруська |
| субстанти́в | болгарська |
| substantiw | верхньолужицька |
| substantīvum «іменник» (nomen) | латинська |
| супстанти́в | македонська |
| substantivum | польська |
| субстантива́ция | російська |
| пстантив | сербохорватська |
| substantívum | словацька |
| súbstantiv | словенська |
| substantivum | чеська |
| substantia «сутність, суть; власність» | ? |
| substāre «бути наявним, існувати» | ? |
| sub- «під-» | ? |
| stāre «стояти, тривати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України