СПІНИЛИ — ЕТИМОЛОГІЯ

спінь «гострий кінець веретена»

не зовсім ясне;
припускається спорідненість з нл. šр́еńс «скалка, колючка; жало; стріла; паросток» і далі з лат. spīna «колючка, голка» (Трубачев Рем. терминол. 100; Этимология 1963, 23);
виводиться також з рум. spіn «колючка, голка», що походить від лат. spīna «тс.» (Vincenz 11);
Етимологічні відповідники

Слово Мова
spīna «колючка, голка» латинська
spīna «тс.» латинська
šр́еńс «скалка, колючка; жало; стріла; паросток» нижньолужицька
spіn «колючка, голка» румунська

шпін «шпеник (у пряжці) Нед, ВеЗа; плодоніжка ВеЗа; стовбур, пень ВеЛ»

запозичення з румунської мови;
рум. spin «колючка, шпилька, шип, голка», продовжує лат. spīna «шип, колючка, терен, терновий кущ», споріднене з умбр. spinia, spina «стовп», тох. А spinae «гачок, кілок»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

зашпі́нкати
пришпі́нкати «застібнути пряжку»
розшпінкува́тися «розстібнутися»
спень «стовбур, пень»
спінь «верхній кінець веретена Vincenz; веретено Шух»
шпінь «шпеник, кінець стрижня, сам стрижень; ніжка листка, плоду; стрижень, шип Па; верхній кінець веретена Vincenz»
шпінька «гострий кінець веретена»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
spīna «шип, колючка, терен, терновий кущ» латинська
spin «колючка, шпилька, шип, голка» румунська
spinae «гачок, кілок» тохарська А
spinia умбрська
spina «стовп» умбрська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України