СПІВ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
співа́ти
псл. vъzpěvati, vъzpěti, утворене з префікса vъz- «з-» і дієслова pěti (ітератив pěvati) «співати»;
р. [спева́ть, спев], бр. спява́ць, др. въспѣвати (въспѣти), п. śpiewać, ч. zpívat, ст. vzpievati, слц. spievat’, вл. spěwać, нл. spěwaś, стсл. възпѣвати, възпѣти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
виспі́вач
«співець»
за́спів
заспі́вач
заспі́вувач
на́спів
наспівни́й
оспі́вувач
пере́спів
переспі́вувач
підспі́вач
підспі́вувач
по́спів
«спів»
поспі́в'я
поспі́вний
«поетичний»
при́спів
при́співка
при́співок
«приспів»
ро́зпів
ро́зспів
спів
спі́ва
співа́к
співа́ка
співа́ник
«збірник пісень»
(заст.)
співани́ця
«пісня»
спі́ванка
«репетиція хору»
спі́ва́нка
«пісня»
співанчи́на
«пісенька»
співач
«співець»
співе́ць
спі́ви
спі́вка
«репетиція хору»
співли́вий
співону́ти
«голосно заспівати»
співо́чий
спі́вувати
«поспівувати»
співу́н
співу́ха
співу́чий
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| спява́ць | білоруська |
| spěwać | верхньолужицька |
| въспѣвати (въспѣти) | давньоруська |
| въспѣти | давньоруська |
| spěwaś | нижньолужицька |
| śpiewać | польська |
| vъzpěvati | праслов’янська |
| vъzpěti | праслов’янська |
| vъz- «з-» | праслов’янська |
| pěvati «співати» | праслов’янська |
| pěti | праслов’янська |
| спева́ть | російська |
| спев | російська |
| spievat' | словацька |
| възпѣвати | старослов’янська |
| възпѣти | старослов’янська |
| zpívat | чеська |
| vzpievati | чеська |
спі́ти «дозрівати, достигати; ставати готовим до вживання (доварюючись, досмажуючись); [іти вперед, робити успіхи Нед; спішити Бі]»
іє. *sp(h)ē(i)-/spī-/sphǝ- «розтягати(ся), поширювати(ся); збільшувати; охоплювати; набрякати; досягати успіху; удаватися, встигати»;
споріднене з лит. spėˊti «встигати; мати час, дозвілля», spė˜tas «дозвілля», spėˊrus «швидкий, спішний», spėmė˜ «поспішність», лтс. spẽt «переборювати, долати, бути сильним, мати спроможність», дінд. sphā́yatē «процвітає, гладшає», sphītáḥ «набряклий», sphītіḥ «ріст», дангл. spēd «успіх, достаток», днн. spōd «успіх», двн. spuot «тс.; поспіх, квапливість», spuon «удаватися, встигати», spuoten «поспішати, квапитися», нвн. (sich) sputen, снідерл. гол. spoeden «тс.», лат. spēs «чекання, надія; передбачення; потомство, плід, молодняк»;
псл. spěti «процвітати, дозрівати; досягати, поспішати»;
р. спеть, бр. спець, др. спѣти «поспішати; прагнути; спішно готувати; досягати успіхів; сприяти», п. (заст.) śpiać «поспішати, прямувати, гнатися; мати час, бути вільним», ч. spěti «поспішати», слц. spiet’ «тс.», вл. spěć «тс.; виїздити, підніматися; удаватися», нл. dojśpiś «поспішати; досягати», схв. да̏спиjети (да̏спети) «дозріти; встигнути», слн. spéti «поспішати, збільшуватися», стсл. спѣти «мати успіхи; бути корисним»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́спілий
доспі́лий
до́спі́х
«успіх, успішність»
зі́спити
«зустріти»
зуспі́ти
«тс., застати; встигнути»
зу́спі́ти
«тс.»
недо́спіл
«недозрілість»
недоспі́лий
поспіва́ти
«тс.; [поспішати Куз]»
поспі́ти
«дозріти; устигнути»
спі́лий
спілі́ти
спі́тися
«спіти»
успіва́ти
«тс.; [мати успіхи Нед, Куз]»
успі́ти
«устигнути»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| спець | білоруська |
| spěć «тс.; виїздити, підніматися; удаватися» | верхньолужицька |
| spoeden «тс.» | голландська |
| spēd «успіх, достаток» | давньоанглійська |
| spuot «тс.; поспіх, квапливість» | давньоверхньонімецька |
| spuon «удаватися, встигати» | давньоверхньонімецька |
| spuoten «поспішати, квапитися» | давньоверхньонімецька |
| sphā́yatē «процвітає, гладшає» | давньоіндійська |
| sphītáḥ «набряклий» | давньоіндійська |
| sphītіḥ «ріст» | давньоіндійська |
| spōd «успіх» | давньонижньонімецька |
| спѣти «поспішати; прагнути; спішно готувати; досягати успіхів; сприяти» | давньоруська |
| *sp(h)ē(i)- / spī- / sphǝ- «розтягати(ся), поширювати(ся); збільшувати; охоплювати; набрякати; досягати успіху; удаватися, встигати» | індоєвропейська |
| spēs «чекання, надія; передбачення; потомство, плід, молодняк» | латинська |
| spẽt «переборювати, долати, бути сильним, мати спроможність» | латиська |
| spėˊti «встигати; мати час, дозвілля» | литовська |
| spė˜tas «дозвілля» | литовська |
| spėˊrus «швидкий, спішний» | литовська |
| spėmė˜ «поспішність» | литовська |
| dojśpiś «поспішати; досягати» | нижньолужицька |
| sputen | нововерхньонімецька |
| śpiać «поспішати, прямувати, гнатися; мати час, бути вільним» (заст.) | польська |
| spěti «процвітати, дозрівати; досягати, поспішати» | праслов’янська |
| спеть | російська |
| дòспиjети «дозріти; встигнути» (да̏спети) | сербохорватська |
| дòспети | сербохорватська |
| spoeden «тс.» | середньонідерландська |
| spiet' «тс.» | словацька |
| spéti «поспішати, збільшуватися» | словенська |
| спѣти «мати успіхи; бути корисним» | старослов’янська |
| spěti «поспішати» | чеська |
дешперува́ти «втрачати надію»
запозичення з латинської мови;
лат. dēspērāre «не мати надії» утворене за допомогою префікса dē-, що означає відсутність, брак чогось, від spērare «надіятися», яке походить від spēs «надія», спорідненого з псл. spěti, укр. спі́ти;
р. ст. деспера́ция «відчай», п. desperować «втрачати надію», desperacja «відчай», ч. desperace, розм. dešperace, dišperace «тс.», слц. dešperovať «втрачати надію», схв. дȅшперāтан «безнадійний», слн. desperát «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
десперація
«відчай»
десперовати
«тс.»
дисперацкый
«безнадійний»
(XVII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dēspērāre «не мати надії» | латинська |
| desperować «втрачати надію»«відчай» | польська |
| desperacja «втрачати надію»«відчай» | польська |
| spěti | праслов’янська |
| деспера́ция «відчай» | російська |
| дȅшперāтан «безнадійний» | сербохорватська |
| dešperovať «втрачати надію» | словацька |
| desperát «тс.» | словенська |
| спі́ти | українська |
| desperace | чеська |
| dē- | ? |
| spērare «надіятися» | ? |
| spēs «надія» | ? |
| деспера́ция «відчай» | ? |
| dešperace «тс.» | ? |
| dišperace «тс.» | ? |
еспера́нто
термін на позначення штучної мови, утворений за псевдонімом її винахідника лікаря Л. Заменгофа (1859–1917) Esperanto, який мовою есперанто означає «той, хто сподівається» і є акт. дієприкметником теп. ч. від дієлова esperi «сподіватися», утвореного від романського кореня (пор. фр. espérer «сподіватися», ісп. esperar «тс.»), що продовжує лат. spero «сподіваюся», споріднене з псл. spěti «іти вперед до якоїсь мети», укр. спі́ти, у́спіх;
р. эспера́нто, бр. эспера́нта, п. ч. слц. вл. esperanto, болг. еспера́нто, схв. есперàнто, слн. esperánto;
Фонетичні та словотвірні варіанти
есперанти́ст
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| эспера́нта | білоруська |
| еспера́нто | болгарська |
| esperanto | верхньолужицька |
| spero «сподіваюся» | латинська |
| esperanto | польська |
| spěti «іти вперед до якоїсь мети» | праслов’янська |
| эспера́нто | російська |
| есперàнто | сербохорватська |
| esperanto | словацька |
| esperánto | словенська |
| спі́ти | українська |
| esperi «сподіватися» | чеська |
| esperanto | чеська |
| Заменгофа (1859--1917) | ? |
| означає «той, хто сподівається» | ? |
| дієприкметником | ? |
| esperi «сподіватися» | ? |
| у́спіх | ? |
со́духи «кінець, загибель» (мн.)
результат видозміни початку церковного похоронного співу «со духи праведными скончавшуся… …»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
со́духа
«тс.»
(одн.)
со́духи спустити
«здохнути»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| співу «со духи праведными скончавшуся… …» | ? |
спеси́вий «пихатий»
менш переконливі реконструкція псл. *спьсь і зближення з іє. *spēіs- «бундючитися» (Ильинский ИОРЯС 20/3, 78–79);
можливо (з огляду на заст. фольк. [спесивъ] «швидкий, квапливий»), пов’язане зі спех «поспішність, квапливість; поспіх», заст. [спеть] «поспішати за ким-небудь, доганяти; мати успіх», спорідненими з укр. спі́х «поспіх; моторність; спритність; [результат, успіх]», [спі́ти] «досягати успіхів, удосконалюватися»;
р. спеси́вый «зарозумілий, бундючний, пихатий» пов’язане з іменником спесь «пиха, чванство» не зовсім ясного походження;
очевидно, запозичення з російської мови (дієслово може бути здавна успадкованим);
Фонетичні та словотвірні варіанти
спеси́витися
(у виразі с. до кого «гордувати кимсь»)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| *spēіs- «бундючитися» | індоєвропейська |
| *спьсь | праслов’янська |
| спех «поспішність, квапливість; поспіх» | російська |
| спеть «поспішати за ким-небудь, доганяти; мати успіх» | російська |
| спесивъ | російська |
| спеси́вый «зарозумілий, бундючний, пихатий» | російська |
| спесь «пиха, чванство» | російська |
| спі́х «поспіх; моторність; спритність; [результат, успіх]» | українська |
| спі́ти «досягати успіхів, удосконалюватися» | українська |
спідо́метр
запозичення з англійської мови;
англ. speedometer «спідометр» утворено з англ. speed «швидкість; (техн.) кількість обертів; (заст.) успіх», пов’язаного з дангл. spēd «успіх, достаток», спорідненим з днн. spōd «успіх», двн. свн. spuot «тс.; поспіх, квапливість», лат. spēs «чекання, надія», лит. spėˊti «встигати; мати час, мати спроможність», псл. spěti, укр. спі́ти, і компонента -meter «вимірювач», що виводиться від гр. μέτρον «міра», спорідненого з псл. měra, укр. мі́ра;
р. спидо́метр, бр. спідо́метр, болг. спидоме́тър;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| speedometer «спідометр» | англійська |
| speed «швидкість; (техн.) кількість обертів; (заст.) успіх» | англійська |
| -meter «вимірювач» | англійська |
| спідо́метр | білоруська |
| спидоме́тър | болгарська |
| μέτρον «міра» | грецька |
| spēd «успіх, достаток» | давньоанглійська |
| spuot «тс.; поспіх, квапливість» | давньоверхньонімецька |
| spōd «успіх» | давньонижньонімецька |
| spēs «чекання, надія» | латинська |
| spėˊti «встигати; мати час, мати спроможність» | литовська |
| spěti | праслов’янська |
| měra | праслов’янська |
| спидо́метр | російська |
| spuot «тс.; поспіх, квапливість» | середньоверхньнімецька |
| спі́ти | українська |
| мі́ра | українська |
спонта́нний
запозичення з німецької або французької мови;
нім. spontán «спонтанний», фр. spontаné «тс.» походять від пізнього лат. spontāneus «добровільний, довільний», пов’язаного з лат. sponte «з дозволу; власною волею, добровільно; власними силами, сам собі», первісно аблатива від spōns «незалежна воля», очевидно, спорідненого з двн. spanst «спонукання, збудження, принада», spuon «заманювати, збуджувати», spanan «спокушати; обманювати», снідерл. гол. нвн. spannen «натягувати», псл. pęti, укр. п’я́сти́ та псл. pǫto, укр. пу́то, можливо, також з дінд. sphā́yatē «процвітає, гладшає», лит. spėˊti «встигати; мати час, дозвілля; мати спроможність», псл. spěti «уродитися, дозріти; прямувати, поспішати», укр. спі́ти «дозрівати, достигати»;
р. спонта́нный, бр. спанта́нны, п. spontaniczny, spontaneiczny, ч. spontánní, слц. spontánny, вл. spontany, болг. спонта́нен, м. спонтан, схв. спа̏нтāн, слн. spontán;
Фонетичні та словотвірні варіанти
спонтані́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| спанта́нны | білоруська |
| спонта́нен | болгарська |
| spontany | верхньолужицька |
| spannen «натягувати» | голландська |
| spanst «спонукання, збудження, принада» | давньоверхньонімецька |
| spuon «заманювати, збуджувати» | давньоверхньонімецька |
| spanan «спокушати; обманювати» | давньоверхньонімецька |
| sphā́yatē «процвітає, гладшає» | давньоіндійська |
| spontāneus «добровільний, довільний» | латинська |
| sponte «з дозволу; власною волею, добровільно; власними силами, сам собі» | латинська |
| spōns «незалежна воля» | латинська |
| spėˊti «встигати; мати час, дозвілля; мати спроможність» | литовська |
| спонтан | македонська |
| spontán «спонтанний» | німецька |
| spannen «натягувати» | нововерхньонімецька |
| spontaniczny | польська |
| spontaneiczny | польська |
| pęti | праслов’янська |
| pǫto | праслов’янська |
| spěti «уродитися, дозріти; прямувати, поспішати» | праслов’янська |
| спонта́нный | російська |
| спòнтāн | сербохорватська |
| spannen «натягувати» | середньонідерландська |
| spontánny | словацька |
| spontán | словенська |
| п'я́сти́ | українська |
| пу́то | українська |
| спі́ти «дозрівати, достигати» | українська |
| spontаné «тс.» | французька |
| spontánní | чеська |
стадіо́н
запозичення з грецької мови;
гр. στάδιον «арена, місце для змагання (в Олімпії довжиною в один стадій); стадій (одиниця виміру віддалі, що дорівнює 184,97 м)» єдиного пояснення не має;
найчастіше розглядається як результат давньої народноетимологічної видозміни назви σπάδιον «арена, іподром; розтягнуте у довжину», похідної від дієслова σπάω «витягую», спорідненого з псл. spěti «рости (добре, сильно), достигати, спіти; діставати, досягати», укр. спі́ти, під впливом гр. στάδιος «стійкий, нерухомий, стоячий, міцний», генетично пов’язаного з ἵστημι «ставлю; розміщую; стою», спорідненим з псл. stati «стати», укр. ста́ти;
р. м. стадио́н, бр. стадыён, п. вл. stadion, ч. stadión, слц. štadión, болг. ста́дио́н, схв. ста̑дион, стадѝōн, слн. stádion, štádion;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ста́дїонъ
«гони (міра відстані)…; плацъ до зáводу або до гонитвы»
(1627)
ста́дія
«місце для спортивних змагань у стародавніх греків»
(іст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| стадыён | білоруська |
| ста́дио́н | болгарська |
| stadion | верхньолужицька |
| στάδιον «арена, місце для змагання (в Олімпії довжиною в один стадій); стадій (одиниця виміру віддалі, що дорівнює 184,97 м)» | грецька |
| σπάδιον «арена, іподром; розтягнуте у довжину» | грецька |
| σπάω «витягую» | грецька |
| στάδιος «стійкий, нерухомий, стоячий, міцний» | грецька |
| ἵστημι «ставлю; розміщую; стою» | грецька |
| стадио́н | македонська |
| stadion | польська |
| spěti «рости (добре, сильно), достигати, спіти; діставати, досягати» | праслов’янська |
| stati «стати» | праслов’янська |
| стадио́н | російська |
| ста̑дион | сербохорватська |
| стадѝōн | сербохорватська |
| štadión | словацька |
| stádion | словенська |
| štádion | словенська |
| спі́ти | українська |
| ста́ти | українська |
| stadión | чеська |
шпик «сало»
запозичене з німецької мови (можливо, за посередництвом польської);
н. Speck (свн. spёс), двн. spek «сало» споріднене з дангл. spic, дісл. spik, дінд. sphiuj-, sphigi «сідниця, стегно» і далі, можливо, із псл. spěti «дозрівати, достигати», укр. спі́ти;
р. шпик «свиняче сало», бр. шпік «кістковий мозок; (рідк.) сало», п. szpik, заст. śpik «кістковий мозок; жир», ч. špikovati «шпигувати», слц. špikovat’, вл. špikować «тс.», м. шпикува «шпигує»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
шпиг
«кістковий мозок»
шпигува́ти
«начиняти шпиком»
шпикова́ти
«змащувати чоботи чимось жирним»
(XVII ст.)
шпігува́ти
шпік
«тс.»
шпікува́ти
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| шпік «кістковий мозок; (рідк.) сало» | білоруська |
| špikować «тс.» | верхньолужицька |
| spic | давньоанглійська |
| spek «сало» | давньоверхньонімецька |
| sphiuj- | давньоіндійська |
| sphigi «сідниця, стегно» | давньоіндійська |
| spik | давньоісландська |
| шпикува «шпигує» | македонська |
| Speck (свн. spёс) | німецька |
| szpik | польська |
| śpik «кістковий мозок; жир» (заст.) | польська |
| spěti «дозрівати, достигати» | праслов’янська |
| шпик «свиняче сало» | російська |
| spёс | середньоверхньнімецька |
| špikovat' | словацька |
| спі́ти | українська |
| špikovati «шпигувати» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України