СПОНТАННИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з німецької або французької мови;

нім. spontán «спонтанний», фр. spontаné «тс.» походять від пізнього лат. spontāneus «добровільний, довільний», пов’язаного з лат. sponte «з дозволу; власною волею, добровільно; власними силами, сам собі», первісно аблатива від spōns «незалежна воля», очевидно, спорідненого з двн. spanst «спонукання, збудження, принада», spuon «заманювати, збуджувати», spanan «спокушати; обманювати», снідерл. гол. нвн. spannen «натягувати», псл. pęti, укр. п’я́сти́ та псл. pǫto, укр. пу́то, можливо, також з дінд. sphā́yatē «процвітає, гладшає», лит. spėˊti «встигати; мати час, дозвілля; мати спроможність», псл. spěti «уродитися, дозріти; прямувати, поспішати», укр. спі́ти «дозрівати, достигати»;

р. спонта́нный, бр. спанта́нны, п. spontaniczny, spontaneiczny, ч. spontánní, слц. spontánny, вл. spontany, болг. спонта́нен, м. спонтан, схв. спа̏нтāн, слн. spontán;