СПОЛУЧНИКОВІ — ЕТИМОЛОГІЯ
гей «ніби, мов, як»
форма ге, очевидно, тотожна егимологічно з вказівною часткою [ге];
розвиток значення сполучника «як, ніби» міг початися від значення «так» (пор. слц. hej «так» (ствердна частка), укр. еге́, [гей] «тс.»;
пор. також jako «як» з первісного «так»;
форма гей могла утворитися в результаті злиття часток ге та і (початкове значення «так і»);
форми ги, гі є, очевидно, результатами стягнення форми гей (ге і): збереженню цих західноукраїнських форм сполучника міг сприяти вплив з боку п. [kej] «ніби, як», [ke, ki] «тс.», утвореного від займенникового кореня k- з неозначено-вказівним і питальним значенням;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ге
ги
гі
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
kej «ніби, як» | польська |
еге́ | українська |
ге | ? |
ге | ? |
сполучника «як, ніби» | ? |
значення «так» (пор. слц. hej «так» (ствердна частка) | ? |
гей «тс.» | ? |
jako «як» | ? |
гей (початкове значення «так і») | ? |
ге (початкове значення «так і») | ? |
і (початкове значення «так і») | ? |
ги | ? |
гі | ? |
гей (ге і): збереженню цих західноукраїнських форм сполучника міг сприяти вплив з боку | ? |
ke «тс.» | ? |
ki «тс.» | ? |
k- | ? |
лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»
псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лука
«виділення»
вилуча́ти
«виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка
«виняток»
вилучний
«винятковий»
відлуча́ти
«відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися
«відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення
(від церкви)
відлу́чка
відлу́чний
«відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно
«особливо, окремо»
долучи́ти
«додати»
залу́ка
«затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно
«включно»
злу́ка
«з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний
«стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці
«пара волів в упряжці»
луча́ти
«тс.»
луча́тиси(са)
«тс.»
лучба́
«зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися
«єднатися, сполучатися»
лу́чка
«низка»
наодлу́ці
«відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти
«з’єднати»
прилу́ка
«приєднання»
прилучи́ти
«додати, приєднати»
прилучи́тися
«приєднатися»
розлу́к
(у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки
«прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена
«тс.»
розлу́чений
розлу́чення
«розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення
«відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння
«тс.»
розлу́чний
«пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно
«роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка
«жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
лучы́ць «з’єднувати» | білоруська |
лъ́ча «відокремлювати» | болгарська |
лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» | болгарська |
лучити «відокремлювати» | давньоруська |
lùocît «нахиляти, направляти» | латиська |
lankúoti «гнути, робити гнучким» | литовська |
lankýti «відвідувати» | литовська |
lánkioti «обходити» | литовська |
лачи «відокремлювати, відлучати» | македонська |
łucyś «з’єднувати, в’язати» | нижньолужицька |
łączyć «з’єднувати, сполучати» | польська |
lǫčiti | праслов’янська |
*lękti «гнути, згинати, вигинати» | праслов’янська |
lękъ | праслов’янська |
lǫкъ | праслов’янська |
lunkis | прусська |
лучи́ть «єднати» | російська |
отлучи́ть | російська |
разлучи́ть | російська |
случи́ть | російська |
лýчити «ділити, відокремлювати» | сербохорватська |
lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» | словацька |
lóčiti «гнути» | словенська |
ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» | словенська |
лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» | старослов’янська |
лук (зброя) | українська |
ляк | українська |
вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» | українська |
вилу́чуватися «вигинатися дугою» | українська |
лучи́ти «з’єднувати» | українська |
lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) | чеська |
loučili «розділяти» (ст.) і поет. | чеська |
loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» | чеська |
lúčiti «відокремлювати» (ст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України