СПЕЦИФІКА — ЕТИМОЛОГІЯ
специ́фіка
запозичення із західноєвропейських мов;
нім. Spezífikum (мн. Spezífika), фр. spécifique «специфічний, особливий, своєрідний; особливий засіб», англ. specific «тс.» походять від слат. specificus «своєрідний, особливий, видовий», букв. «видоутворюючий», утвореного з основ іменника лат. speciēs «вид, різновид; уявлення, поняття; вигляд» та дієслова facere (-ficere) «робити, чинити, виробляти»;
р. болг. м. специ́фика, бр. спецы́фіка, п. specуfika, ч. specifikа, слц. špecifikа, вл. specifikum, схв. спецѝфикум, слн. specífіka;
Фонетичні та словотвірні варіанти
специфіка́ція
специфікува́ти
специ́фікум
специфі́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| specific «тс.» | англійська |
| спецы́фіка | білоруська |
| специ́фика | болгарська |
| specifikum | верхньолужицька |
| speciēs «вид, різновид; уявлення, поняття; вигляд» | латинська |
| facere | латинська |
| -ficere | латинська |
| специ́фика | македонська |
| Spezífikum (мн. Spezífika) | німецька |
| specуfika | польська |
| специ́фика | російська |
| спецѝфикум | сербохорватська |
| specificus «своєрідний, особливий, видовий» | середньолатинська |
| špecifikа | словацька |
| specífіka | словенська |
| spécifique «специфічний, особливий, своєрідний; особливий засіб» | французька |
| specifikа | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України