СОНЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
со́нях «соняшник, Helianthus L.» (бот.)
похідні утворення від со́нце;
назви зумовлені схожістю квітки соняшника із сонцем, а також тим, що його квітка постійно повертається до сонця;
р. подсо́лнечник, бр. слане́чнік, п. słonecznik, ч. slunečnice, слц. slnečnica, болг. слънчегле́д, [слъ́нчовка], м. сончоглед, схв. сунча̀нӣк, су̀нчаница, слн. sónčnica «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
підсо́нічник
підсо́нух
посоня́шник
посоря́шник
«тс.»
посояшник
просо́ня́шник
сон
«тс.»
сонечник
со́нічник
со́няшник
соняшничи́на
соняшничи́ння
соняшня́нка
«поле, де росли соняшники»
со́яшник
«соняшник»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| слане́чнік | білоруська |
| слънчегле́д | болгарська |
| сончоглед | македонська |
| słonecznik | польська |
| подсо́лнечник | російська |
| к | сербохорватська |
| slnečnica | словацька |
| sónčnica «тс.» | словенська |
| слъ́нчовка | українська |
| су̀нчаница | українська |
| slunečnice | чеська |
| со́нце | ? |
сон
псл. *sъnъ ‹ *sъpnъ, пов’язане з sъpati «спати»;
споріднене з лит. sãpnas «сон», sãpnis, лтс. sapnis, дінд. svápnaḥ, гр. ὕπνος, лат. somnus «тс.»;
р. бр. м. сон, др. сънъ, п. ч. слц. sen, вл. són, нл. soń, болг. сън, схв. са̏н, слн. sèn, стсл. сънъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безсо́нний
безсо́нниця
безсо́ння
висина́тися
«снитися»
ви́снитися
«приснитися»
засина́ти
засну́лий
засну́ти
зисну́тися
«прокинутися»
насо́нний
«снотворний»
осо́н
«сон»
пересо́нь
«перший сон»
просина́тися
просну́тися
просо́нє
просо́нок
«тс.»
сни́ти
«бачити уві сні»
сни́тися
«ввижатися уві сні»
сонли́вий
сонли́виці
«стан, коли весь час хочеться спати»
сонли́виця
сонни́вий
сонни́виця
со́нний
со́нник
«книга, в якій тлумачаться сни»
со́нни́ці
«тс.»
сонно́та
«сонливість»
со́ннощі
«сонність»
со́нько́
«той, хто любить спати»
соню́га
со́ня
«тс.»
соня́чий
«сонний»
спросо́нку
спросо́ння
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| сон | білоруська |
| сън | болгарська |
| són | верхньолужицька |
| ὕπνος | грецька |
| svápnaḥ | давньоіндійська |
| сънъ | давньоруська |
| somnus «тс.» | латинська |
| sapnis | латиська |
| sãpnas «сон» | литовська |
| сон | македонська |
| soń | нижньолужицька |
| sen | польська |
| *sъnъ | праслов’янська |
| сон | російська |
| н | сербохорватська |
| sen | словацька |
| sèn | словенська |
| сънъ | старослов’янська |
| sen | чеська |
| sъpati «спати» | ? |
| sãpnis | ? |
Софі́я
через церковнослов’янське посередництво запозичено з грецької мови;
гр. Σοφία утворено від іменника σοφία «майстерність, мистецтво; кмітливість; мудрість, знання», пов’язаного зσοφός «досвідчений, умілий, розумний, кмітливий, мудрий; мудрець», етимологічно неясним;
р. Со́фи́я, Со́фья, бр. Со́фія, Сахве́я, п. Zofia, ч. Žofie, Sоfie, слц. Žofia, болг. Со́фи́я, м. София, схв. Са̏фиjа, слн. Zofija, стсл. Софиа;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Со́зя
Со́ня
Со́фа
Софі́я
«мудро(ст), премудро(ст)»
(1462)(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Со́фія | білоруська |
| Со́фи́я | болгарська |
| Σοφία утворено від іменника σοφία «майстерність, мистецтво; кмітливість; мудрість, знання» | грецька |
| София | македонська |
| Zofia | польська |
| Со́фи́я | російська |
| фиjа | сербохорватська |
| Žofia | словацька |
| Zofija | словенська |
| Софиа | старослов’янська |
| Со́фья | українська |
| Сахве́я | українська |
| Žofie | чеська |
| зσοφός «досвідчений, умілий, розумний, кмітливий, мудрий; мудрець» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України