СОНОР — ЕТИМОЛОГІЯ
соно́рний «приголосний звук, при творенні якого голос переважає над шумом»
запозичення із західноєвропейських мов;
фр. sonore «дзвінкий, звучний, голосний; сонорний звук», англ. sonorous «звучний, дзвінкий; сонорний», нім. Sonór- (як частина терміна Sonórlaute «сонорні звуки») зводяться до лат. sonōrus «дзвінкий; дзюркотливий, гомінкий», похідного від іменника sonor «дзвін, звук, голос, шум», пов’язаного з sonāre (заст. sonĕre) «звучати; шуміти»;
р. соно́рный, бр. сано́рны, п. sonorny, ч. sonora, sonorní, слц. sonóra, sonornó, болг. соно́р, соно́рен, м. сонорен, схв. са̏нōран, слн. sonóren;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| sonorous «звучний, дзвінкий; сонорний» | англійська |
| сано́рны | білоруська |
| соно́р | болгарська |
| sonōrus «дзвінкий; дзюркотливий, гомінкий» | латинська |
| сонорен | македонська |
| Sonór- (як частина терміна Sonórlaute «сонорні звуки») | німецька |
| sonorny | польська |
| соно́рный | російська |
| нōран | сербохорватська |
| sonóra | словацька |
| sonornó | словацька |
| sonóren | словенська |
| соно́рен | українська |
| sonore «дзвінкий, звучний, голосний; сонорний звук» | французька |
| sonora | чеська |
| sonorní | чеська |
| sonor «дзвін, звук, голос, шум» | ? |
| sonĕre «звучати; шуміти» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України