СОВІТ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з церковнослов’янської мови;

цсл. стсл. съвѣтъ «порада, угода, нарада, рада, збори» походить від псл. sъvětъ, утвореного з префікса sъ(n)- «з-» і кореня vět-, наявного в privětъ «привіт», větje «віче», otъvětiti «відповісти»;

р. сове́т «рада», бр. [саве́т] «порада» (з р.);

очевидно, результат контамінації іменників сло́во і сові́т «рада, порада» (див.);

результат видозміни і зближення із сові́т «рада» деетимологізованої форми [сві́йтина] «тс.» тж, похідної від свій (див.);

псл. sova давнього звуконаслідувального походження;

паралельне дбрет. couann «сова», брет. kaouen «тс.», кімр. cuan «нічна сова», лат. cavannus «сіра сова» (з гал.), а також двн. hūwo «сова», hūwila «тс.», вірм. sag «гуска», лит. šaũkti «кричати» та іншим задньопіднебінним лит. kóva «галка», naktikóva «сова, нічний ворон», двн. kaha «галка», дінд. kā́uti «кричить», що виводяться з іє. *kā˘u-/kē˘u-/kū- «кричати, вити», з яким пов’язані також псл. kavъkati «кричати», укр. ка́вкати «тс.», [ка́ва] «галка, сива ворона»;

р. сова́, бр. сава́, др. сова, п. вл. нл. sowa, ч. слц. sova, схв. со̏ва, слн. sôva, с.-цсл. сова;