СЛУЧАЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;

споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;

іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;

початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;

менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти¹] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);

р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;

не зовсім ясне;

можливо, запозичене через давньоруську мову з старослов’янської, у якій пов’язане з лоучати «цілитися», лоучати сѧ «траплятися», спорідненими з укр. лу́чи́ти «мітити, попасти», влу́чи́ти;

первісним значениям слова вважається «такий, що більше підходить»;

розглядається також як форма порівняльного ступеня від *лукыи «визначений долею» і зіставляється з др. лучаи «доля, випадок», болг. слу́ка «випадок», р. слу́чай, причому припускається первісне значення «такий, що трапився, випав на долю» (КЭСРЯ 249);

висловлювалось також припущення про спорідненість із стсл. рачии «краще», рачити «любити, бажати», болг. [ра́ча] «хочу», схв. ра́чити се «мати бажання», а також др. алкать (Потебня РФВ І 83);

р. лу́чший, [лу́ччий, лу́тший], бр. [лу́чшы, лу́чшый, лу́ччый] «кращий; лицьовий (бік тканини)», др. лучии (чол. р.), лучьши (жін. р.), лутши, лутше, луче (с. р.), стсл. лоучии (чол. р.), лоучьши (жін. р), лоуче (с. р.);