СЛУЧАЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
лу́чи́ти «цілитися; попасти»
псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вилуча́тися
«траплятися»
влу́чи́ти
«точний удар»
влу́чний
луча́й
«випадок»
луча́тися
лу́чен
«тс.»
лучи́тися
«трапитися»
лу́чни́й
«який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка
«успіх, удача»
получити
«одержати»
полу́чний
«вдалий, щасливий»
прилу́ка
«пригода, випадок»
прилучити
«одержати»
прилучи́тися
«трапитися»
случа́й
«випадок»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
лу́чыць «влучити, попасти» | білоруська |
лу́ча «цілитися; попадати» | болгарська |
λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» | грецька |
λαγκάνω «одержую за жеребом» | грецька |
lókate «спостерігає» | давньоіндійська |
locanam «око» | давньоіндійська |
лучити «знайти» | давньоруська |
лучитися «трапитися» | давньоруська |
go-lwg «зір, обличчя» | кімрська |
llygad | кімрська |
*lukato- | кімрська |
lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» | латиська |
nùolũkât «оглядатися, спостерігати» | латиська |
nùolũks «ціль, намір» | латиська |
láukti | литовська |
láukiu «чекати, очікувати» | литовська |
suláukti «дочекатися, дожити, одержати» | литовська |
lūkėˊti «очікувати» | литовська |
лучи «кинути» | македонська |
łucyś se «траплятися» | нижньолужицька |
łuczyć «кинути, мітити; попасти» | польська |
lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» | праслов’янська |
звідки «досягнути, знайти; допустити» | праслов’янська |
lučatі (ітератив) | праслов’янська |
lučiti sę «трапитися» | праслов’янська |
lǫčiti | праслов’янська |
laukīt «шукати» | прусська |
лучи́ть «випадати, допускати; послати» | російська |
луча́ть «випадати, допускати; цілитися» | російська |
лучи́ться «трапитися» | російська |
случи́ться «тс.» | російська |
слу́чай «випадок» | російська |
слу́чити се «трапитися; потрапити» | сербохорватська |
лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) | сербохорватська |
lúčiť «кинути (камінь)» | словацька |
lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) | словенська |
лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» | старослов’янська |
лу́чи́ти «з’єднувати» | українська |
lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. | чеська |
loučeti «метати, стріляти» (заст.) | чеська |
lučiti «кинути (камінь)» (ст.) | чеська |
*leuk- «дивитися; світити, блищати» | ? |
лу́ччий «кращий»
не зовсім ясне;
можливо, запозичене через давньоруську мову з старослов’янської, у якій пов’язане з лоучати «цілитися», лоучати сѧ «траплятися», спорідненими з укр. лу́чи́ти «мітити, попасти», влу́чи́ти;
первісним значениям слова вважається «такий, що більше підходить»;
розглядається також як форма порівняльного ступеня від *лукыи «визначений долею» і зіставляється з др. лучаи «доля, випадок», болг. слу́ка «випадок», р. слу́чай, причому припускається первісне значення «такий, що трапився, випав на долю» (КЭСРЯ 249);
висловлювалось також припущення про спорідненість із стсл. рачии «краще», рачити «любити, бажати», болг. [ра́ча] «хочу», схв. ра́чити се «мати бажання», а також др. алкать (Потебня РФВ І 83);
р. лу́чший, [лу́ччий, лу́тший], бр. [лу́чшы, лу́чшый, лу́ччый] «кращий; лицьовий (бік тканини)», др. лучии (чол. р.), лучьши (жін. р.), лутши, лутше, луче (с. р.), стсл. лоучии (чол. р.), лоучьши (жін. р), лоуче (с. р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
лу́чий
лу́чча́ти
«кращати»
лучшати
«тс.»
лу́чший
«тс.»
надлу́ч
«найкраще»
полу́чче
«краще»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
лу́чшы | білоруська |
лу́чшый | білоруська |
лу́ччый «кращий; лицьовий (бік тканини)» | білоруська |
слу́ка «випадок» | болгарська |
ра́ча «хочу» | болгарська |
*лукыи «визначений долею» | давньоруська |
лучаи «доля, випадок» | давньоруська |
алкать | давньоруська |
лучии (чол. р.) | давньоруська |
лучьши (жін. р.) | давньоруська |
лутши | давньоруська |
лутше | давньоруська |
луче (с. р.) | давньоруська |
слу́чай | російська |
лу́чший | російська |
лу́ччий | російська |
лу́тший | російська |
ра́чити се «мати бажання» | сербохорватська |
лоучати «цілитися» | старослов’янська |
лоучати сѧ «траплятися» | старослов’янська |
рачии «краще» | старослов’янська |
рачити «любити, бажати» | старослов’янська |
лоучии (чол. р.) | старослов’янська |
лоучьши (жін. р) | старослов’янська |
лоуче (с. р.) | старослов’янська |
лу́чи́ти «мітити, попасти» | українська |
влу́чи́ти | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України