СЛУЧАЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

лу́чи́ти «цілитися; попасти»

псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вилуча́тися «траплятися»
влу́чи́ти «точний удар»
влу́чний
луча́й «випадок»
луча́тися
лу́чен «тс.»
лучи́тися «трапитися»
лу́чни́й «який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка «успіх, удача»
получити «одержати»
полу́чний «вдалий, щасливий»
прилу́ка «пригода, випадок»
прилучити «одержати»
прилучи́тися «трапитися»
случа́й «випадок»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лу́чыць «влучити, попасти» білоруська
лу́ча «цілитися; попадати» болгарська
λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» грецька
λαγκάνω «одержую за жеребом» грецька
lókate «спостерігає» давньоіндійська
locanam «око» давньоіндійська
лучити «знайти» давньоруська
лучитися «трапитися» давньоруська
go-lwg «зір, обличчя» кімрська
llygad кімрська
*lukato- кімрська
lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» латиська
nùolũkât «оглядатися, спостерігати» латиська
nùolũks «ціль, намір» латиська
láukti литовська
láukiu «чекати, очікувати» литовська
suláukti «дочекатися, дожити, одержати» литовська
lūkėˊti «очікувати» литовська
лучи «кинути» македонська
łucyś se «траплятися» нижньолужицька
łuczyć «кинути, мітити; попасти» польська
lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» праслов’янська
звідки «досягнути, знайти; допустити» праслов’янська
lučatі (ітератив) праслов’янська
lučiti sę «трапитися» праслов’янська
lǫčiti праслов’янська
laukīt «шукати» прусська
лучи́ть «випадати, допускати; послати» російська
луча́ть «випадати, допускати; цілитися» російська
лучи́ться «трапитися» російська
случи́ться «тс.» російська
слу́чай «випадок» російська
слу́чити се «трапитися; потрапити» сербохорватська
лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) сербохорватська
lúčiť «кинути (камінь)» словацька
lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) словенська
лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» старослов’янська
лу́чи́ти «з’єднувати» українська
lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. чеська
loučeti «метати, стріляти» (заст.) чеська
lučiti «кинути (камінь)» (ст.) чеська
*leuk- «дивитися; світити, блищати» ?

лу́ччий «кращий»

не зовсім ясне;
можливо, запозичене через давньоруську мову з старослов’янської, у якій пов’язане з лоучати «цілитися», лоучати сѧ «траплятися», спорідненими з укр. лу́чи́ти «мітити, попасти», влу́чи́ти;
первісним значениям слова вважається «такий, що більше підходить»;
розглядається також як форма порівняльного ступеня від *лукыи «визначений долею» і зіставляється з др. лучаи «доля, випадок», болг. слу́ка «випадок», р. слу́чай, причому припускається первісне значення «такий, що трапився, випав на долю» (КЭСРЯ 249);
висловлювалось також припущення про спорідненість із стсл. рачии «краще», рачити «любити, бажати», болг. [ра́ча] «хочу», схв. ра́чити се «мати бажання», а також др. алкать (Потебня РФВ І 83);
р. лу́чший, [лу́ччий, лу́тший], бр. [лу́чшы, лу́чшый, лу́ччый] «кращий; лицьовий (бік тканини)», др. лучии (чол. р.), лучьши (жін. р.), лутши, лутше, луче (с. р.), стсл. лоучии (чол. р.), лоучьши (жін. р), лоуче (с. р.);
Фонетичні та словотвірні варіанти

лу́чий
лу́чча́ти «кращати»
лучшати «тс.»
лу́чший «тс.»
надлу́ч «найкраще»
полу́чче «краще»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лу́чшы білоруська
лу́чшый білоруська
лу́ччый «кращий; лицьовий (бік тканини)» білоруська
слу́ка «випадок» болгарська
ра́ча «хочу» болгарська
*лукыи «визначений долею» давньоруська
лучаи «доля, випадок» давньоруська
алкать давньоруська
лучии (чол. р.) давньоруська
лучьши (жін. р.) давньоруська
лутши давньоруська
лутше давньоруська
луче (с. р.) давньоруська
слу́чай російська
лу́чший російська
лу́ччий російська
лу́тший російська
ра́чити се «мати бажання» сербохорватська
лоучати «цілитися» старослов’янська
лоучати сѧ «траплятися» старослов’янська
рачии «краще» старослов’янська
рачити «любити, бажати» старослов’янська
лоучии (чол. р.) старослов’янська
лоучьши (жін. р) старослов’янська
лоуче (с. р.) старослов’янська
лу́чи́ти «мітити, попасти» українська
влу́чи́ти українська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України