СКУЛИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. skuliti, очевидно, результат контамінації форм skoliti, до якої може бути зведене й [скоголи́ти], та skučeti «тс.»;

р. скули́ть, [ско́лить], п. [skulić], заст. skolić «тс.»;

очевидно, іє. *skeu-, варіант кореня *keu- «гнути, згинатися; суглоб»;

псл. [skuliti] (‹*skoul-) «стиснути», пов’язане з skula «щелепа», ščuliti (‹*skeul-) «щулити»;

р. [скули́ть] «скнарити»;

утворення не зовсім з’ясованого походження;

найімовірніше, пов’язане з п. kulawy «кульгавий», kuleć «кульгати», а також дінд. kora- «рухомий суглоб», авест. frakava «той, що має попереду горб», які зводяться до іє. *keu- «кривити, згинати, звертати» (Фасмер II 413; Младенов 261; Bern. I 642–643; Pokorny 588);

пов’язується також (Brückner 281) з п. kula, укр. ку́ля «предмет круглої форми»;

пов’язання з ч. chouliti se «стискатися, зіщулюватися, тулитися», слц. chúliť sa «тс.» (Machek ESJČ 203), де припускається експресивне походження ch- (‹ *k-), потребує додаткового обґрунтування;

п. kulić «зіщулювати, згинати, звивати», kulić się «згортатися в клубок», [(каш.) skuləc są] «згорнутися в клубок»;

можливо, експресивна видозміна дієслова ску́лити (див.);

запозичення з білоруської мови;

бр. скуль «тс.» утворене з прийменника с «з» і займенниково-прислівникового компонента -куль, що відповідає укр. -кіль (-кіля) у словах відкі́ль, звідкі́ль і под;