СКУЙТЕ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ску́ла «нарив, болячка, чиряк ЛексПол»
очевидно, псл. skula, пов’язане з skuliti «стиснути», kuliti sę «щулитися» як варіантами іє. *(s)keu- «гнути, гнутися, суглоб» (з рухомим s-);
зіставлення зі скала́ і щіли́на (Преобр. ІІ 315), лит. káulas «кістка» (Brückner ZfSlPh 4, 213; KZ 51, 238) та ін. недостатньо обґрунтовані;
р. скула́ «вилиця; [опух, ґуля]», бр. ску́ла «тс.», п. skuła «вилиця; (заст.) болячка», болг. ску́ла «вилиця», схв. ску̏ла «чиряк; струп», слн. skúla «нарив, шрам»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
скула́
«наріст на дереві»
ску́ли
«золотуха»
скуля́чка
«чиряк»
шку́ла
«вилиця»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
ску́ла «тс.» | білоруська |
ску́ла «вилиця» | болгарська |
*(s)keu- «гнути, гнутися, суглоб» (з рухомим s-) | індоєвропейська |
káulas «кістка» | литовська |
skuła «вилиця; (заст.) болячка» | польська |
skula | праслов’янська |
skuliti «стиснути» | праслов’янська |
kuliti sę «щулитися» | праслов’янська |
скула́ «вилиця; [опух, ґуля]» | російська |
ску̏ла «чиряк; струп» | сербохорватська |
skúla «нарив, шрам» | словенська |
скала́ | українська |
щіли́на | українська |
скула́ «вигин корпуса судна біля днища; (рідк.) вилиця»
запозичення з російської мови;
р. скула́ «тс.» етимологічно тотожне з укр. [ску́ла] «нарив, болячка» (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
скула́стий
«вилицюватий»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
скула́ «тс.» | російська |
ску́ла «нарив, болячка» | українська |
ску́ти «ударом вивести із гри»
не зовсім ясне;
очевидно, пов’язане з [ку́ти] «кувати»;
пор. п. kuć «кувати; бити», skuć «скувати; побити»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
kuć «кувати; бити» | польська |
skuć «скувати; побити» | польська |
ку́ти «кувати» | українська |
дошку́ли́ти «дійняти, допекти, датися взнаки»
зміна ск › шк, як у скло › шкло, скребти́ › шкребти́ та ін;
похідні утворення від іменника ску́ла «нарив, болячка»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
доску́ла
«докучання, сильний неспокій, біда»
доскули́ти
доску́лювати
«тс.»
дошку́льки́й
дошку́льний
дошкуля́ти
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
скло | ? |
шкло | ? |
скребти́ | ? |
шкребти́ | ? |
ску́ла «нарив, болячка» | ? |
кува́ти «формувати гарячий метал»
споріднене з лит. káuti «бити, кувати», лтс. kaût «бити, рубати; убивати», двн. houwan «рубати, завдавати ударів», нвн. hauen «рубати, сікти; бити, лупцювати; тесати», дісл. hǫggva «тс.; забивати; зрубувати (дерево)», лат. cūdo «б’ю, колю; обробляю метал, кую; карбую», тох. A ko- «убивати», В kau «тс.»;
псл. kovati, kujǫ «кувати, бити метал молотом»;
іє. *kou- або *kāu-/ kəu- «бити»;
р. кова́ть, бр. кава́ць, др. ковати «кувати; заковувати; замишляти (щось погане)», п. kuć «кувати; приковувати; довбати (про дятла); зубрити», ч. kouti «кувати; готувати, плести, затівати», слц. kovať «кувати, обковувати, підковувати», вл. kować «кувати», нл. kowaś «тс.», болг. кова́ «кую; підковую; клепаю, відбиваю; створюю», м. кова «кує; підковує; карбує», схв. кòвати «кувати; карбувати; замишляти», слн. kováti «тс.», стсл. ковати «кувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́ков
«виковування»
ви́ковка
закі́вець
«металева скріпа, окуття на дерев’яних предметах»
закі́вці́
«металеві окуття, прибиті до верхньої частини ярма і до місця, де ярмо з’єднується з дишлом (війям), щоб запобігти швидкому зносові цих частин воза»
зако́ви
«кайдани»
зако́вка
«біль у коней, викликаний тим, що підкова підбита неправильно»
закува́ти
коваленко
«син коваля»
ковале́нька
«невелике ковадло для відбивання кіс»
коваленя́
«дитина коваля»
ковали́н
«тс.»
ковали́ха
«дружина коваля»
ковалі́
«вид дитячої іграшки»
ковалі́вна
«дочка коваля»
кова́ло
«ковадло»
кова́ль
«майстер, що куванням обробляє метал; [назва батька новонародженого (на хрестинах); у сполученні холодний к. «слюсар»
кова́льний
«який застосовується для кування (про молоток); ковкий Ж»
кова́льня
«кузня»
кова́льство
ковальчу́к
«підмайстер коваля; син коваля»
ковалюва́ти
ко́ванець
«обшитий залізом віз »
ко́ваний
ко́ванка
«кування; кована гармата, скріплена залізними обручами Я»
ко́вань
«підковування коня; руда Ж; метал Я»
кова́ти
«кувати»
кова́ч
«коваль»
ко́вка
ковки́й
ко́вний
«ковкий»
кува́льний
кува́ч
«тс. Г; (іноді) мельник, що наковує млинові жорна Я»
ку́ти
«тс.»
на́ковальце
«ковадло, слухова кісточка в середньому вусі»
на́ковань
«невелике ковадло»
на́ко́вка
«візерунок; насічка; оббивка, оковка Ж»
обкува́ти
обку́ти
око́ви
«кайдани»
око́вка
окува́ти
оку́ття́
переко́вка
підко́ва
«металева пластина, що прибивається до копита коня, до взуття; [металева підбивка на верхній частині ярма]»
поко́в
«кування»
прико́в
«ланцюг»
прико́ва
(у сполученні [на прикові] «на ланцюзі»)
прико́вка
проко́вка
розко́ваний
розко́вка
розку́тий
розкуття́
ско́ва
«сковування»
(зко́ва)] Я
ско́ваність
ско́вка
«залізний обруч, залізний наконечник; оббивка, обшивка»
ско́вувальний
ско́вувач
скува́ти
«викувати; охопити з усіх боків; обмежити можливість рухатися, діяти; заморозити; [розбити] Me»
уко́вка
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
кава́ць | білоруська |
кова́ «кую; підковую; клепаю, відбиваю; створюю» | болгарська |
kować «кувати» | верхньолужицька |
houwan «рубати, завдавати ударів» | давньоверхньонімецька |
hǫggva «тс.; забивати; зрубувати (дерево)» | давньоісландська |
ковати «кувати; заковувати; замишляти (щось погане)» | давньоруська |
*kou- або *kāu-/ kəu- «бити» | індоєвропейська |
cūdo «б’ю, колю; обробляю метал, кую; карбую» | латинська |
kaût «бити, рубати; убивати» | латиська |
káuti «бити, кувати» | литовська |
кова «кує; підковує; карбує» | македонська |
kowaś «тс.» | нижньолужицька |
hauen «рубати, сікти; бити, лупцювати; тесати» | нововерхньонімецька |
kuć «кувати; приковувати; довбати (про дятла); зубрити» | польська |
kovati | праслов’янська |
кова́ть | російська |
кòвати «кувати; карбувати; замишляти» | сербохорватська |
kovať «кувати, обковувати, підковувати» | словацька |
kováti «тс.» | словенська |
ковати «кувати» | старослов’янська |
kouti «кувати; готувати, плести, затівати» | чеська |
A ko- «убивати» | ? |
kau «тс.» | ? |
kujǫ «кувати, бити метал молотом» | ? |
скулочник «калачики кучеряві, Malva crispa L.» (бот.)
назва зумовлюється тим, що листки цієї рослини як розм’якшуючий засіб прикладають до болячок;
похідне утворення від ску́ла (ску́лка) «болячка»;
р. [скулочник], бр. [скулачнік, ску́лашнік] «тс.»;
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
скулачнік | білоруська |
ску́лашнік «тс.» | білоруська |
скулочник | російська |
ску́ла «болячка» (ску́лка) | українська |
шку́лити «дошкуляти; [дряпати, обдирати шкіру] Нед»
споріднене зі [ску́ла] «нарив, болячка», пор. шку́ла «вилиця»;
п. [szkulować] «ображати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дошку́лити
дошку́льний
неошку́льний
ошку́льно
«кривдно»
шку́ла
«лихо, шкода, мука»
шкулки́й
«дошкульний»
шкульки́й
шкульний
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
szkulować «ображати» | польська |
ску́ла «нарив, болячка» | українська |
шку́ла «вилиця» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України