СИТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

менш переконливим є зіставлення (Преобр. ІІ 290) із си́то за ознакою сітчастої будови стебла, незважаючи на паралель дісл. sef «оситняк» і дангл. sife «сито, решето», двн. sib, нвн. Sieb «тс.»;

пор. укр. рого́жа від рогоза́, рогі́з, р. [вирёвочник] «куга»;

праслов’янська назва рослин мотивується використанням їх для зв’язування і плетіння;

споріднене з лит. siẽtas «мотузка; прив’язь», saĩtas «тс.», siẽti «зв’язувати», лтс. sìet, sáistót «тс.»;

псл. sitъ, sita, пов’язане чергуванням голосних із sětь «сітка»;

р. сыть «смикавець», [сит] «оситняк», [сита, сить] «тс.», си́тник «тс., [очерет; ситняг; рогіз, Typha L.]», ситня́г «ситняг, Heleocharis», [ситня́к] «комиш», [ситовье] «тс.; сусак зонтичний, Butonus umbellatus L.», [сито́вина] «рогіз», бр. сіт «оситняк», сіто́ўнік «ситівник», [сíтнік] «бульбокомиш скупчений, Scirpus compactus Hoffm.», сітня́к «комиш лісовий, Scirpus silvaticus L.», сыць «смикавець», п. sit «оситняк», sitowiе «тс.; комиш», ч. sítina «оситняк», ст. sít’, sítie, sítí, слц. sita, sít’a, вл. syće, syćina, syćizna, нл. syśe, syśina «тс.», схв. си́та «ситняг; оситняк; [комиш болотний, Scirpus palustris]», слн. síta «ситняк», [sít] «тс.», р.-цсл. ситиѥ «очерет, Phragmites Trin.»;

очевидно, результат видозміни або неправильного написання форми [сніть] «зона, сажка, Ustilago segetum L. (Tilletia)» (див.);

прямих відповідників у інших мовах не має;

поряд із псл. sytъ припускалась (Брандт РФВ 24, 189) основа *sъt-, яка вбачалася в слн. dósta «досить», dôsti «тс.» (пор. укр. болг. доста, схв. до̏ста «тс.»);

висловлювалась також думка (Zubató LF 28, 89; Fraenkel IF 50, 7–8) про зв’язок з дінд. śávaḥ «сила», ав. sava- «сильний, могутній», sūra-, дінд. śū́raḥ «тс.», гр. ϰυ̃ρος «сила, міць»;

найближчими в семантичному і формальному відношенні є лит. sotùs «ситий, ситний», лтс. sãts «ситний», прус. sātuinei «насичуєш», гот. sōþ «насичення», saþs «ситий», нвн. satt «тс.», гр. ἄατος «ненаситний», лат. satis «досить», satur «ситий», ірл. sathаch «тс.»;

псл. sytъ ‹ sūt-;

р. сы́тый, бр. сы́ты, сы́тны, др. сы́тъ(и), п. sytny, syty, ч. sytó, слц. sóty, вл. нл. syty, болг. м. сит, схв. си̏т, слн. sìt, стсл. сытъ;

очевидно, пов’язане із си́то (див.);

р. [сито́вый, ситова́тый] «тс.», [сить] «трухляве всередині, дуплясте дерево», [сито́вина] «трухлявина, гниль у дереві», бр. сітаві́на «тс.», сі́таваты «трухлявий, гнилий»;

можливо, пов’язане із [сить] «жир», сити́ти «насичувати»;

неясне;

пов’язувалось (Machek ESJČ 685–686) із псл. vьsь «село»;

виводилось також (Mikkola Studi baltici І933 III 132) від основи із значенням «виводити» (пор. лит. veisti «виводити, розводити», veĩslė «порода, виводок», veislùs «плодотворний» тощо);

іє. *ui (*dui) «два»;

споріднене з лит. vìsas «весь, цілий», лтс. viss, прус. wissa- «тс.», дінд. viṣu «в різні (в усі) боки», ví- «роз-, в усі боки» (при дієсловах, що означають випромінювання, поширення світла тощо), viśva «кожний, весь», ав. дперс. vīspa- «тс.»;

псл. ѵьsь‹ *ѵьхъ;

р. весь, бр. уве́сь, др. вьсь, весь, п. ст. wszy, ч. ves, вл. wšon, нл. wšón, болг. все, вcu, м. сиот, сите, схв. сȁв, заст. вȁс, слн. vès, стсл. вьсь;