СИНКОПОВАНЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

синко́па «зміщення музичного наголосу із сильної долі такту на слабку» (муз.)

(мовознавче) «випадіння звуків у середині слова»;
запозичення із західноєвропейських мов;
н. Sónkоpe, фр. англ. syncope походять від пізньолат. syncopa, запозиченого з грецької мови;
гр. συγϰοπή «рубання, подрібнення; опущення букв» пов’язане з дієсловом συγϰόπτω «розрубую, руйную», утвореним з префікса συν-«з-, разом» і дієсловаϰόπτω «б’ю, штовхаю», спорідненого з лит. kápti «рубати», kapóti «рубати, колоти, розрубувати», псл. kopati, укр. копа́ти;
р. м. синко́па, бр. сінко́па, п. ч. слц. synkopa, болг. синко́п(а), схв. сùнкопа, синка̏па, слн. sinkópa;
Фонетичні та словотвірні варіанти

синкопі́чний
синкопо́ваний
синкопува́ти
Етимологічні відповідники

Слово Мова
syncope англійська
сінко́па білоруська
синко́п(а) болгарська
συγϰοπή «рубання, подрібнення; опущення букв» грецька
συγϰόπτω «розрубую, руйную» грецька
συν- «з-, разом» грецька
ϰόπτω «б’ю, штовхаю» грецька
kàpti «рубати» литовська
kapóti «рубати, колоти, розрубувати» литовська
синко́па македонська
Sýnkоpe німецька
syncopa пізньолатинська
synkopa польська
kopati праслов’янська
синко́па російська
сùнкопа сербохорватська
синкòпа сербохорватська
synkopa словацька
sinkópa словенська
копа́ти українська
syncope французька
synkopa чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України