СИ — ЕТИМОЛОГІЯ

складне утворення з прислівника [о́ткаль] «звідки» та зворотної частки си (давніша форма частки -ось);

псл. sь(jь), si(ja), se, si(ji);

споріднене з литовським šìs «цей», šì «ця», лтс. šіs, šī, прус. schis «цей», лат. cis «по цей бік», гот. hina «цього», гр. ἐ-ϰετ «там», вірм. ki- «цей», ірл. сé «тс.»;

іє. *k’is/k’o-/k’e-;

р. сей, др. сь, си, се, п. ст. si, sie, ч. ст. sen, si, se, схв. ст. cа̑j, ca, ce, слн. ст. sej, стсл. сь (сии), си (сиа), се, сии;

запозичення зі старослов’янської мови;

стсл. си рѣчь складається із займенника си «ця» та іменника рѣчь «річ, слово»;

р. си́речь, др. сиречь, болг. м. си́реч, схв. сѝрjеч «тс.»;

лат. si, як і решта назв нот, утворена від початкових літер слів з першої строфи латинського гімну на честь Іоанна Хрестителя – Sancte Iohannes;

запозичення з латинської мови;

р. болг. си, бр. сі, п. ч. слц. si, слн. sí;

очевидно, результат злиття і закономірного фонетичного розвитку прислівника др. селико «стільки», утвореного із займенникових основ се, ли і ко, та частки займенникового походження др. си (букв. «собі»), тієї самої, що і в словах десь, якось та ін;

первісно могло означати «стільки собі, так собі»;

псл. sę, si;

споріднене з лат. sē «себе», гот. sik, нвн. sich, прус. sien «тс.»;

іє. *se-, *sve-;

р. -ся, [-си], бр. -ся, др. ся, си, п. się, ст. si, ч. se, ст. sě, si, слц. sa, si, вл. so, sej, нл. se, полаб. să, болг. м. се, си, схв. се, [си], слн. se, si, стсл. сѧ, си;