САНОВИТЕ — ЕТИМОЛОГІЯ
сан «чин, високе і почесне становище, високе звання»
остаточно не з’ясоване;
вважається (Mikl. EW 288; TEl I 240, ІІ 151; Огиенко 34; Шипова 275; Мелиоранский ИОРЯС 10/4, 127; Младенов 569; Skok ІІІ 199) запозиченим у староболгарську мову з дунайсько-булгарської (пор. тур. чаг. кипч. san «велика кількість; сан, слава»);
розглядається також як споріднене з дінд. sā́nu- «верхівка, висота, вістря» (Meillet Études 243; Brugmann Grundriss II 1, 182; Зализняк ВСЯ VI 37; Trautmann 250) або з ав. han- «заслужити, виграти» (Matzenauer LF 19, 245–246) чи spānah- «святість» (Ильинский ИОРЯС 23/2, 211–212);
р. бр. болг. сан, др. санъ, стсл. санъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
оса́нка
санови́тий
сано́вник
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| han- «заслужити, виграти» | авестійська |
| spānah- «святість» | авестійська |
| сан | білоруська |
| сан | болгарська |
| sā́nu- «верхівка, висота, вістря» | давньоіндійська |
| санъ | давньоруська |
| san | кипчацька |
| сан | російська |
| санъ | старослов’янська |
| san | турецька |
| san | чагатайська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України