РУС — ЕТИМОЛОГІЯ

загальноприйнятої етимології не має;

здебільшого вважається запозиченим із скандинавських мов через фінське посередництво: пор. фін. Ruotsi «Швеція», ест. Rootsi «тс.», яке зводиться до дісл. rîþmenn або rîþkarlar «веслярі, мореплавці» (Фасмер ІІІ 522–523 з дальшою літературою; Brückner 469; Младенов 564; Skok III 174);

інші гіпотези будуються на положенні про місцеве, південне походження назви, у тому числі з індоарійських мов, зокрема від дінд. rakṣa- «світло, світлий» (Трубачев ВЯ 1981/2, 11; Булаховский и совр. языкозн. 122), з кельтських мов (як пов’язаної з назвою племені лат. Rut(h)ēni «рутени») та ін;

р. ру́сский, бр. ру́скі, др. русь «русь (населення)», п. ruski, ч. слц. вл. Rus «росіянин», болг. ру́син, м. Русин, схв. Ру̏с, слн. Rús «тс.»;

псл. rusъ ‹ *rudsъ «червонуватий, рижуватий», похідне від rudъ «рудий»;

відповідає кореневій частині в лит. raũsvas «червонуватий», rа̄svas «темно-коричневий», rusė́ti «жевріти», ruslės «жаровня», лтс. rusls «коричневий», rûsa «іржа», лат. russus «червоний, рижий»;

виведення як запозичення від лат. russus «червоний» (Romansky JІRSpr 15, 127) необґрунтоване;

р. ру́сый, бр. ру́сы, др. русыи, п. rusy, ч. слц. rusý, болг. м. рус, схв. ру̏с, слн. rús, с.-цсл. роусъ;