РУНЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з німецької мови;

н. Rúne «рунічна літера, рунічний напис» споріднене з двн. гот. rūna «таємниця; письмо, руни», дангл. дісл. rūn «тс.», двн. rūnēn «шепотіти»;

р. бр. ру́ны, п. ч. слц. runy, болг. м. ру́ни, схв. ру́не, слн. rúne «тс.»;

можливо, сюди ж належить р. [руни́ть] «швидко робити, їсти», [руняко́м] «швидко» (Фасмер ІІІ 518);

пов’язане з ру́хнути, рух;

п. runąć «повалитися, упасти; завалитися», схв. ру̏нути «сильно ударити; накинутись, напасти», слн. [rúniti] «рухати, штовхати, бити»;

пов’язане з ру́но «вовна», ру́на «зелені сходи» і, далі, з рва́ти;

початковий елемент не-, можливо, є підсилювальною часткою (пор. нестеме́нний «достеменний», [несиле́нна си́ла] «сила-силенна» Ж);

р. [руно́] «знятий з плечей благенький одяг, лахміття», [ру́нка] «обноски, лахміття», [рунь] «руб’я, благенький одяг, лахміття»;

псл. runo, результат перенесення на молоду густу рослинність назви runo «густа вовна овець»;

пов’язання р. [рунь] з [руни́ть] «швидко робити» (Фасмер ІІІ 518) або з лит. ruduõ «осінь» (Мартынаў Белар. лексікал. і этым. 101) помилкове;

р. [руно́] (арх.) «ростова трава на покосі; кущ, вирваний з коренем», [рунь] «сходи озимини», бр. рунь «тс.», [руно́] «густі сходи», п. runo «дрібна рослинність у лісі», ruń «молоді зелені сходи трав, збіжжя», схв. ру́но: нива под руном «незжате поле»;