РУГАТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

нару́жу «назовні»

можливо, запозичення з російської мови;
р. нару́жу утворене з прийменника на та іменника [ружь] «зовнішність, образ, масть (у картах)», [ру́жа] «просвіт, зовнішня сторона, зовнішність», спорідненого з лтс. raũgs «очне яблуко, зіниця», raũdzît «бачити, дивитися», гр. ῥουγός «обличчя»;
менш переконливе зближення з р. руга́ть «лаяти» (Matzenauer LF 11, 177) або з ро́жа «морда» (Machek ESJČS 318; Mikl. EW 383), як і виведення від перс. rō(i) «лице» (Mikl. TEl II 147);
бр. [нару́жу];
Фонетичні та словотвірні варіанти

наору́жку «ззовні»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
нару́жу білоруська
ῥουγός «обличчя» грецька
raũgs «очне яблуко, зіниця» латиська
rō(i) «лице» перська
нару́жу «зовнішність, образ, масть (у картах)» російська
на «зовнішність, образ, масть (у картах)» російська
ружь «зовнішність, образ, масть (у картах)» російська
руга́ть «лаяти» російська
ру́жа «просвіт, зовнішня сторона, зовнішність» ?
raũdzît «бачити, дивитися» ?
ро́жа «морда» ?

ору́жжя «зброя» (заст.)

споріднене з лит. reñgtis, rengiúos «споряджатися», apreñgti «споряджати, одягати», aprangá «спорядження», išreñgti «здіймати, роздягати»;
менш переконливе пов’язання (Преобр. І 659) з р. руга́ть і реконструкція первісного значення як «лайка, знущання», яке зазнало впливу orǫdьje «знаряддя» і стало сприйматися як «засіб ворожої дії»;
псл. orǫžьje;
р. ору́жие «зброя», ружьё «рушниця», бр. ружжо «тс.», др. оружие, п. oręż «зброя», ч. [oruží] «знаряддя; зброя», болг. орѣ́жие «зброя», м. оражjе, схв. о̀рӯжjе, слн. oróžje, стсл. орѫжие «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

о́ріж
орі́же
ору́же
оруже́йня «зброярня»
ору́жиє «тс.»
оружи́на «рушниця; [зброя Ж]»
ору́жити(ся) «озброїти(ся)»
ору́жний «озброєний» (заст.)
ору́жно «із зброєю в руках»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
ружжо «тс.» білоруська
орѣ́жие «зброя» болгарська
оружие давньоруська
reñgtis литовська
оражjе македонська
oręż «зброя» польська
orǫžьje праслов’янська
руга́ть «лайка, знущання» російська
ору́жие «зброя» російська
жjе сербохорватська
oróžje словенська
орѫжие «тс.» старослов’янська
ружьё «рушниця» українська
oruží «знаряддя; зброя» чеська
rengiúos «споряджатися» ?
apreñgti «споряджати, одягати» ?
aprangá «спорядження» ?
išreñgti «здіймати, роздягати» ?
orǫdьje «знаряддя» ?
як «засіб ворожої дії» ?

руга́ти «сварити, лаяти»

псл. rǫgati «ображати, насміхатися», rǫgъ «лайка, образа»;
дальші зв’язки не зовсім ясні;
очевидно, пов’язане чергуванням голосних з коренем *ręg-, засвідченим у цсл. рѧгнѫти «зяяти», схв. рега «гарчання», ре́гнути «гарчати», слн. rẹ́žati «зяяти; гарчати, злобувати» і спорідненим з лат. ringor «роззявляти рота, скалити зуби, сердитися», прус. rānctwei «красти»;
зіставлялося також з лтс. langât «лаяти», дінд. láṅgati «ображає, мучить», гр. δλέγχω «лаю» (Machek ESJČ 519), з лит. ãpranga «спорядження», р. ору́жие (Machek ZfSlPh 18, 26; Булич ИОРЯС 4, 1498);
розглядалося як слов’янське утворення звуконаслідувального характеру (Holub–Kop. 315);
р. руга́ть «лаяти», ру́гань «лайка, сварка», бр. [руга́ць] «лаяти», [наруга́цца] «насміхатися, дражнити», др. ругатися «насміхатися, глумитися», ругъ «наруга, глум», п. [rągać] «лаяти, сварити», urągać «тс.», ч. rouhati se «богохулити, кощунствувати», слц. rúhat’ sa «тс.», болг. руга́я «лаяти, сварити», м. руга «тс.», (розм.) ругло «посміховисько», схв. ру́гати се «насміхатися, знущатися», ру̑г «знущання, глузування, наруга», ру́га «тс.», слн. rîgati se «глузувати, знущатися», стсл. рѫгати(сѧ) «висміювати, глумитися, ганьбити», рѫгъ «наруга, глум», рѫгати «висміювати, глумитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

нару́га
пору́га
поруга́нник «особа або річ, над якими сміються»
поруга́ня «тс.; нещастя, катастрофа»
руг «образа, лайка, кривда, сварка»
руга́ «наруга»
ругатня́ «лайка, сварка»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
руга́ць «лаяти» білоруська
наруга́цца «насміхатися, дражнити» білоруська
руга́я «лаяти, сварити» болгарська
ἐλέγχω «лаю» грецька
láṅgati «ображає, мучить» давньоіндійська
ругатися «насміхатися, глумитися» давньоруська
ругъ «наруга, глум» давньоруська
ringor «роззявляти рота, скалити зуби, сердитися» латинська
langât «лаяти» латиська
ãpranga «спорядження» литовська
руга «тс.»«посміховисько» (розм.) македонська
ругло македонська
ругло македонська
ругло македонська
rągać «лаяти, сварити»«тс.» польська
urągać «лаяти, сварити»«тс.» польська
rǫgati «ображати, насміхатися» праслов’янська
rǫgъ «лайка, образа» праслов’янська
*ręg- праслов’янська
rānctwei «красти» прусська
ору́жие російська
руга́ть «лаяти» російська
ру́гань «лайка, сварка» російська
ре̏га «гарчання» сербохорватська
ре́гнути «гарчати» сербохорватська
ру́гати се «насміхатися, знущатися» сербохорватська
ру̑г «знущання, глузування, наруга» сербохорватська
ру́га «тс.» середньолатинська
rúhat' sa «тс.» словацька
rẹ́žati «зяяти; гарчати, злобувати» словенська
rógati se «глузувати, знущатися» словенська
рѫгати(сѧ) «висміювати, глумитися, ганьбити» старослов’янська
рѫгъ «наруга, глум» старослов’янська
рѫгати «висміювати, глумитися» старослов’янська
рѧгнѫти «зяяти» церковнослов’янська
rouhati se «богохулити, кощунствувати» чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України