РОЗУМІННЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
ум
псл. umъ, у якому виділяється корінь u̯- (‹ іє. *аu̯- «сприймати органами чуття; розуміти») і суфікс -m-, що виступає також у псл. dymъ (укр. дим), šumъ (укр. шум);
споріднене з лит. aumuõ «розум, інтелект», сх.-лит. [aumenis] «пам’ять», omenìs, ómena «свідомість, почуття», omė˜ «інстинкт», далі, можливо, зі стсл. авити, авити «явити», укр. яви́ти від псл. *(j)aviti (sę);
були спроби пов’язати ум з учи́ти (Брандт РФВ 25, 34–35);
р. бр. болг. м. ум, др. умъ, п. ч. слц. um, схв. у̑м, слн. úm, стсл. оумъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
безрозу́мний
безрозу́мність
безрозу́мно
бе́зум
безума́н
«дурень»
безу́мен
«безумний»
безу́мець
безу́мє
«божевілля»
безу́миця
«божевільна»
безу́міти
безу́мний
безу́мниця
«тс. Г, Ж; дурна, нерозумна жінка Г»
безу́мність
безу́мно
безу́мство
безу́мствувати
ви́розумілий
«справедливий»
ви́розумілість
ви́розуміти
«зрозуміти»
ви́розумітися
«стати зрозумілим»
вирозумля́ти
«уявляти»
врозуми́ти
врозумля́ти
довми́тися
«додуматися»
довмі́ти
«надоумити»
додорозуміва́тися
дорозуміва́тися
«додумуватися»
дорозумі́тися
«додуматися, здогадатися»
дорозу́млювати
дорозу́млюватися
дорозу́мова́тися
«здогадатися, зрозуміти, припускати»
дорозумо́вуватися
«додумуватися»
дорозумува́тися
«додуматися»
доу́ми́тися
«додуматися, здогадатися»
доу́мува́тися
«розмірковувати, додумуватися»
зарозуміва́тися
зарозумі́лець
зарозумі́лий
зарозумі́лість
зарозумі́ло
зарозумі́ння
зарозумі́тися
зарозу́мний
зарозу́мно
за́ум
зау́мний
збезу́митися
«втратити розум»
зрозумі́лий
зрозумі́лість
зрозумі́ло
зрозумі́ння
зрозумі́ти
зрозу́мно
«зрозуміло»
зума́ти
«збожеволіти»
зуми́ти
«звабити; переконати; звести з розуму»
зуми́тися
«здивуватися»
зуміва́тися
«дуже дивуватися»
зумі́ти
«змогти»
зу́міти
«втратити розум; змогти»
зумі́тися
«здивуватися Г, Ж; збожеволіти, втратити розум Г»
зумля́тися
«дуже дивуватися, вражатися»
зу́мствувати
«придумати»
надоу́мити
«навчити, дати добру пораду»
надоумля́ти
напоу́мити
напоумля́ти
нарозуми́ти
«напоумити»
нарозумі́ти
«набратися розуму»
нарозу́мнюватися
«братися за розум»
невмі́лий
невмі́лість
невмі́ло
невмі́ння
недо́ро́зум
недо́у́м
недоуміва́ти
«не могти зрозуміти; сумніватися»
недоу́мковатий
недоу́мкуватий
недоу́мкуватість
недоу́мкувато
недо́у́мок
недоу́мство
незрозумі́лий
незрозумі́лість
незрозумі́ло
незумі́лий
«незрозумілий»
непорозумі́ло
«нічого не розуміючи»
непорозумі́ння
непорозумі́ти
«не розуміти добре; неправильно розуміти»
непорозу́мний
«некмітливий; безпомічний»
неро́зум
нерозумі́ння
нерозумі́юче
нерозумі́ючий
нерозу́мний
нерозу́мність
нерозу́мно
неумі́лий
неумі́лість
неумі́ло
неу́мний
«нерозумний»
обезу́мити
«позбавити розуму»
обезу́мілий
обезу́міти
«втратити розум»
оброзу́митися
«взятися за розум»
переу́мити
«примусити змінити думку, погляди, переконавши в чомусь»
порозуміва́тися
порозумі́ння
порозумі́ти
«зрозуміти; порозумнішати»
порозумі́тися
порозумні́йшати
«порозумнішати»
порозумні́ти
порозумні́шати
пре́розумний
прирозуми́ти
«задумати, придумати, винайти»
прирозумі́лий
прирозумі́ти
«додуматися, придумати»
приумі́тися
«зуміти»
ро́зум
розума́ка
розума́ха
розуме́ць
розумі́ння
розумі́ти
розумі́тися
розумі́юче
розумі́ючий
розумна́к
«розумник»
розумне́нький
розумне́ча
«ученість, ерудиція»
розу́мний
розу́мник
розу́мниця
розумні́йшати
розумні́шати
розу́мно
розумо́вець
«раціоналіст»
розумо́вий
розумо́к
(знев.)
розумо́чок
(знев.)
розумува́ння
розумува́ти
у́мати
«вирішувати розумом»
у́мен
«розумний»
уме́ць
«митець»
умі́лець
«вправний майстер; [артист]»
умі́лець
умі́лий
умі́лий
умі́лиця
умі́лість
умі́ло
умі́лость
умі́ння
умі́ння
умі́ти
умі́ти
у́мний
«розумний»
умни́тельний
«науковий»
у́мниця
«розумний, кмітливий»
умни́чество
«наука»
у́мність
«розум, знання»
умствова́ти
урозуми́ти
(врозуми́ти)
урозумля́ти
(врозумля́ти)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ум | білоруська |
| ум | болгарська |
| умъ | давньоруська |
| aumuõ «розум, інтелект» | литовська |
| omenìs | литовська |
| ómena «свідомість, почуття» | литовська |
| omė˜ «інстинкт» | литовська |
| ум | македонська |
| um | польська |
| umъ | праслов’янська |
| dymъ (укр. дим) | праслов’янська |
| šumъ (укр. шум) | праслов’янська |
| *(j)aviti (sę) | праслов’янська |
| ум | російська |
| у̑м | сербохорватська |
| um | словацька |
| úm | словенська |
| авити | старослов’янська |
| авити «явити» | старослов’янська |
| оумъ | старослов’янська |
| яви́ти | українська |
| ум | українська |
| учи́ти | українська |
| um | чеська |
| aumenis «пам’ять» | ? |
весі́лля
псл. *veselьje, утворене від ѵesеlъ «веселий»;
вживалося спочатку в загальному розумінні «радощі, веселощі», а значення «шлюбне весілля» розвинулося згодом, не пізніше другої половини XV ст;
р. [весе́лье], бр. вясе́лле, п. wesele ( ‹ст. wiesiele «веселість, радість»), слц. veselie, болг. весе́лие «веселощі; святковий обід», веселба́ «тс.», м. веселба, схв. весéље;
Фонетичні та словотвірні варіанти
веселува́ти
«гуляти на весіллі»
весельце́
весі́льний
весільча́нин
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вясе́лле | білоруська |
| весе́лие «веселощі; святковий обід» | болгарська |
| веселба | македонська |
| wesele ( ‹ст. wiesiele «веселість, радість») | польська |
| *veselьje | праслов’янська |
| весе́лье | російська |
| весéље | сербохорватська |
| veselie | словацька |
| веселба́ «тс.» | українська |
| ѵesеlъ «веселий» | ? |
| розумінні «радощі, веселощі» | ? |
| значення «шлюбне весілля» | ? |
виліга́ти «лінуватися, бути ледарем»
спочатку, можливо, вживалося в розумінні «сидіти нерухомо, бути без діла»;
утворене на білорусько-українському ґрунті, очевидно, під впливом п. wylęgać «висиджувати, виводити (курчат)», wylęgać się «вилежуватися»;
бр. вылега́цца «вилежуватися, відпочивати», [вылеганне] «ухиляння від роботи»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| вылега́цца «вилежуватися, відпочивати» | білоруська |
| wylęgać «висиджувати, виводити (курчат)» | польська |
| вылеганне «ухиляння від роботи» | українська |
| розумінні «сидіти нерухомо, бути без діла» | ? |
| się «вилежуватися» | ? |
ву́дка
псл. *ǫda;
первісно означало, мабуть, особливий спис із зазубреним вістрям для биття риби, потім цю назву перенесли і на рибальський гачок;
виводиться від давнішого *ǫkda‹*onk-da, спорідненого з дінд. aṅkáḥ «гачок», лат. uncus «зігнутий, гачкуватий», двн. angul (нвн. Angel) «вудка», с.-цсл. ѫкотъ «гак»;
частина дослідників (Machek ESJČ 666; БЕР І 202) розчленовує на префікс *аn-, *оn- і корінь *dhē- «ставити, класти», в розумінні «гачок, на який насаджено якусь принаду»;
зводиться також до іє. *uendh-/uondh«вити, гнути» (Skok III 535) або до іє. *ang-/ank- «гнути, гак» із заміною *ang- на *and- (›*ond-) (Мартынов Сл. и ие. аккомод. 68–69);
р. у́дочка, ст. уда́, бр. ву́да, др. уда, п. węda, ч. udice, слц. udica, вл. wuda, нл. huda, [wuda], болг. въ́дица, схв. удица, слн. ódica, стсл. ѫда;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вуди́лище
вуди́ло
ву́дильна
вуди́льник
ву́дити
ву́длиско
ву́длище
ву́дочник
ву́дялник
уда́
у́дално
у́дити
у́диця
у́дка
у́длище
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ву́да | білоруська |
| въ́дица | болгарська |
| wuda | верхньолужицька |
| angul «вудка» (нвн. Angel) | давньоверхньонімецька |
| aṅkáḥ «гачок» | давньоіндійська |
| уда | давньоруська |
| *uendh-/uondh «вити, гнути» | індоєвропейська |
| *ang-/ank- «гнути, гак» | індоєвропейська |
| uncus «зігнутий, гачкуватий» | латинська |
| huda | нижньолужицька |
| węda | польська |
| *ǫda | праслов’янська |
| у́дочка | російська |
| ѫкотъ «гак» | сербо-церковнослов’янська |
| удица | сербохорватська |
| udica | словацька |
| ódica | словенська |
| ѫда | старослов’янська |
| wuda | українська |
| udice | чеська |
| *ǫkda‹*onk-da | ? |
| *аn- | ? |
| *dhē- «ставити, класти» | ? |
| розумінні «гачок, на який насаджено якусь принаду» | ? |
| *ang- (›*ond-)(Мартынов Сл. и ие. аккомод. 68--69) | ? |
| уда́ | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України