РИПІТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, пов’язане з репетува́ти;

не зовсім ясне;

очевидно, запозичення з румунської мови;

рум. răpăí «шарудіти, барабанити, тріщати» є звуконаслідувальним утворенням, паралельним до укр. рипі́ти, [ро́пати] «тріщати»;

менш вірогідним було б припущення про походження від п. [rypa] «канчук, батіг»;

неясне;

можливо, походить від форм *кріпе́ць, *кріпи́ця, утворених за допомогою суфіксів -ец(ь), -иц(я) від дієслова кріпи́ти;

втрата початкового к, можливо, зумовлена зближенням із словом рипі́ти;

може бути зіставлене і з [ре́пиця] «корінь»;

нерегулярне утворення від звуконаслідувального вигука руп, можливо, запозиченого із західнослов’янських мов;

пор. укр. ре́пет «сильний гамір, шум», рип, рипі́ти, ропта́ти, ропоті́ти та ін;

п. rupotać «стукати», [rup-tup-tup] (звук стуку у вікно), ч. rupat «тріщати, хрустіти», rupot «шум», rup (виг.) «хруп, хрясь», слц. rupnút’ «трахнути», rup (виг.) «трах», болг. заст. рупо́та «стукаю», м. рупа «хрустить», рупоти «гучно хрустить»;

пов’язання з ру́па «яма, в якій тримають взимку картоплю» (Brückner 472), з дінд. ripháti «гарчить; муркоче», rēphati «рипає», rēpháḥ «рип» (Горяев Доп. І 41), з дісл. raup «самохвальба», ropa «ригати», снн. ropen, двн. roffazzen «відчиняти поштовхом, розчиняти» (Matzenauer LF 18, 245) недостатньо обґрунтовані;

очевидно, звуконаслідувальне утворення;

р. [ры́пать, рыпе́ть], бр. ры́паць, п. rypać «скрипіти, рипіти; кричати; ударяти, лупцювати; дряпати»;