РИПА — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з румунської мови;

рум. rîpă «обрив, прірва, провалля» (молд. ры́пэ «обрив; яр») походить від лат. rīpa «берег ріки», спорідненого з гр. ἐρείπω «руйную, знищую», дісл. rīp «верхній кінець човна», rifa «розривати, роздирати», свн. rīf «берег, узбережжя», кімр. rhiw «схил, обрив, горб»;

запозичення з польської мови;

п. [rapa (rafa)] «підводний камінь» зводиться до нвн. Riff «риф»;

зіставлення з [рипа] «вибій, провалля» (Марусенко Досл. з мовозн. 75) необґрунтоване;

пов’язання з ру́па «яма, в якій тримають взимку картоплю» (Brückner 472), з дінд. ripháti «гарчить; муркоче», rēphati «рипає», rēpháḥ «рип» (Горяев Доп. І 41), з дісл. raup «самохвальба», ropa «ригати», снн. ropen, двн. roffazzen «відчиняти поштовхом, розчиняти» (Matzenauer LF 18, 245) недостатньо обґрунтовані;

очевидно, звуконаслідувальне утворення;

р. [ры́пать, рыпе́ть], бр. ры́паць, п. rypać «скрипіти, рипіти; кричати; ударяти, лупцювати; дряпати»;

можливо, споріднене з лит. rūpė́ti «турбувати», rũpestis «турбота» (від raũti «виривати», спорідненого з ри́ти);

очевидно, пов’язане з ри́ти, псл. ryti, розширеним формантом -р-;

р. ры́паться, бр. ры́пацца «тс.», п. rypać «іти, квапливо крокувати», ч. [vyrypovat] «пружно і швидко йти», болг. ри́пам «скачу, підскакую», [хри́пам] «тс.», схв. рѝпати «підскакувати»;

нерегулярне утворення від звуконаслідувального вигука руп, можливо, запозиченого із західнослов’янських мов;

пор. укр. ре́пет «сильний гамір, шум», рип, рипі́ти, ропта́ти, ропоті́ти та ін;

п. rupotać «стукати», [rup-tup-tup] (звук стуку у вікно), ч. rupat «тріщати, хрустіти», rupot «шум», rup (виг.) «хруп, хрясь», слц. rupnút’ «трахнути», rup (виг.) «трах», болг. заст. рупо́та «стукаю», м. рупа «хрустить», рупоти «гучно хрустить»;