РЕЧИТАТИВУ — ЕТИМОЛОГІЯ
речитати́в «наспівна декламація»
запозичення з італійської мови;
іт. recіtatіvо «тс.» утворене від лат. recіtāre «читати вголос», що складається з префікса re- і дієслова cіtāre «викликати; проголошувати»;
р. болг. речитати́в, бр. рэчытаты́ў, п. recytatyw, ч. recіtativ, слц. recіtatív, вл. recіtatiw, м. рецитатив, схв. рецита̀тӣв, слн. recіtatív «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| рэчытаты́ў | білоруська |
| речитати́в | болгарська |
| recіtatiw | верхньолужицька |
| recіtatіvо «тс.» | італійська |
| recіtāre «читати вголос» | латинська |
| cіtāre «викликати; проголошувати» | латинська |
| рецитатив | македонська |
| recytatyw | польська |
| речитати́в | російська |
| рецита̀тӣв | сербохорватська |
| recіtatív | словацька |
| recіtatív «тс.» | словенська |
| recіtativ | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України