Р — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. vy (‹*vūs‹*vōs чи *vons) є новотвором, що виник (як і лат. vos «ви») на місці іє. *jūs «ви» під впливом форм непрямих відмінків цього займенника ѵаsъ, ѵаmъ і т. д;

заміна могла бути викликана тим, що іє. *jūs після закономірних змін на слов’янському ґрунті перетворилося в ji і збіглося з займенником 3-ої ос. множини (а згодом і однини) чол. р;

р. бр. др. вы, п. вл. нл. wy, ч. слц. vy, болг. ви, вие, м. вие, схв. вȗ, слн. ví, стсл. вы;

р.дед, бр. дзед, др. дѣдъ, п. dziad, ч. děd, слц. ded, вл. dźed, нл. źed, болг. дя́до, де́да, м. dedo, схв. дjȅd(а), слн. déd, стсл. дѣдъ – псл. dědъ «батько матері або батька; стара людина» виникло в дитячій мові внаслідок редуплікації приголосного d з голосним;

до псл. dědъ найближчі лтс. dęds «стара людина; опудало», dedêt «кволіти» (лит. dedė «дядько» є запозиченням із слов’янських мов), гр. τήϑη «бабуся», τηϑις «тітка», ϑεĩος «дядько», δεία «тітка»;

пор. також тур. dede «дід»;

зближення з лит. dìdis «великий» (Брандт РФВ 21, 218–219) невірне;

зникнення v та поява кінцевого о під впливом інших прислівників на о є вторинним явищем;

запозичення з польської мови;

п. dopiero (засвідчене з XV ст.), dopiru, dopiro, паралельне болг. допъ́рва «тепер», походить із словосполучення *do р^ьrvъ «ото вперше», де do за походженням є вказівною часткою, паралельною to (te), a *р^ьrvъ – порядковим числівником, що відповідає укр. пе́рвий;

очевидно, результат еліпсації і злиття словосполучення *до тыѣ) поры (добы), до складу якого входить прийменник до і вказівний займенник тъ(и) «той» у формі род. в. одн. жін. р;

запозичення з тюркських мов;

виводиться також (Słuszkiewicz JP 34, 266) від тур. öğür «табун; невчений кінь»;

тур. aygir, [ajkir, öjgür] «жеребець», узб. уйг. айгир «тс.» розглядаються як афіксальні похідні від кореня *ай-, *аб-, *ad-, *аз-, компонентом значення яких є «збуджуватись похіттю, покривати» (про тварин);

р. [оге́р], бр. во́гер, п. ogier, ogiera, [ogra], болг. айгѣ́р, м. ст. а́jгар, схв. àjгӣр «тс.»;

запозичення із західноєвропейських мов;

н. Okulár «окуляр», фр. oсulaire, англ. oсular «тс.» походять від лат. oсulārius «очний», утвореного від oсulus «око», спорідненого з лит. akìs «тс.», псл. oko, укр. о́ко;

р. окуля́р, бр. акуля́р, п. вл. okular, ч. слц. слн. okulár, болг. окула́р, схв. оку̀ла̄р;

нім. Offizíer «офіцер» походить від фр. officier «командир загону», яке зводиться до слат. officiārius «той, хто має посаду», пов’язаного з officium «служба, посада», від якого походить також укр. [офі́ція];

запозичено через російське й польське посередництво (від форм непрямих відмінків) з німецької мови;

р. болг. м. офице́р, бр. афіцэ́р, п. oficer, ч. слн. oficír, слц. oficier, вл. oficěr, схв. офѝцӣр;

очевидно, результат видозміни форми розстіба́ти, зближеної з розщипа́ти;

запозичення з англійської мови;

англ. square «квадрат, квартал, площа, сквер» походить від фр. ст. esquarre (esquerre) «прямокутник», яке виводиться від нар.-лат. *esquadrāre «нарізати у вигляді чотирикутника», утвореного з префікса ex- «із-» та дієслова quadrāre «робити прямокутним», пов’язаного з quadrātus «чотирикутний», quattuor «чотири»;

р. бр. м. сквер, п. skwer, слц. square, схв. скве̑р, слн. skvêr;

до поширення пізнішого значення «флотський офіцерський чин, начальник загону кораблів» пор. укр. комодо́р «командир загону кораблів, який не має адміральського звання (у Великобританії, США і Нідерландах)», р. коммодо́р, п. komodor «тс.; титул голови яхт-клубу», ч. komodor «старший флотський і військово-повітряний чин (в англійській армії та ін.); командир, начальник», komodore «тс.», болг. комодо№р «флотський командир (по чину – після контр-адмірала)», слн. komodór «командир загону військових кораблів», що через посередництво західноєвропейських мов (англ. commodore «флотський офіцерський чин; начальник загону кораблів, старший офіцер ескадри; голова яхт-клубу; авангардний конвоїр купецьких суден», іт. commodoro «флотський офіцерський чин», ісп. comodoro «тс.; комодор») зводяться також до лат. commendāre;

зовсім неприйнятне з огляду на семантику виведення р. командо́р «флотський чин» від п. komandor (Смирнов 147);

тлумачення р. командо́р як видозміненого за аналогією до форм кома́нда, кома́ндовать запозичення з італійської мови (іт. commodoro, Фасмер II 300) викликає сумнів;

до розвитку давніших значень «командор чернечого ордену» і «один з найвищих титулів духовно-лицарських орденів» пор. подібні п. kommendor (заст. рідк.) «кавалер ордена; начальник духовно-лицарського ордену (Мальтійського і ін.)», ст. comendor «магістр ордену іоаннітів (з 1530 р.– Мальтійського)», komendar, komender «тс.», ч. ст. komendor «монастирський начальник», р. ст. кумендеръ «командор ордену мечоносців», кумендерь «тс.», що, як і свн. kommendūr «командор (ордену)», kommendur, фр. ст. commendeor, походять з слат. commendor, паралельного до commendator «тс.», якому відповідають п. ст. komendator «магістр ордену іоаннітів», ч. komendátor «командор (ордену)», схв. слн. komendátor «тс.»;

фр. commandeur «командор (ордену)», ст. commandeor, гол. commandéur «тс.; військовий командир», англ. commander «командир, офіцер, який командує; старший офіцер, командуючий; (заст. рідк.) командор ордену» зводяться до нар.лат. commandare «доручати, наказувати», з яким генетично пов’язане також укр. команда;

очевидно, через російське і, можливо, через польське посередництво запозичено з західноєвропейських мов;

конкретні джерела запозичення переконливо не встановлені, найвірогідніше, для окремих значень вони були різними;

р. болг. командо́р, бр. командо́р, п. komandor «тс.»;

псл. čarъ/čarа;

споріднене з лит. keraĩ (мн.) «чари, чаклунство», kerėˊti «чарувати, чаклувати», ав. čārā- «засіб», перс. čār «тс.», čārа «засіб, допомога; хитрощі», дінд. kṛṇṓti «робить», karṓti «тс.», kṛtyā́ «дія, вчинок», ав. kǝrǝnаoiti «робить», кімр. peri «робити»;

іє. *ku̯er- «тс.»;

менш переконли ві пов’язання псл. čarъ з гр. ϰείρω «стрижу; рубаю; знищую» (Brückner PF 7, 177) або з гр. ϰη̃ρυξ «оповісник, провісник», лат. carmen «пісня, наспів», дінд. kīrtíṣ «слава, звістка» (Ильинский РФВ 61, 236–237);

р. бр. ча́ры (мн.), др. чаръ, п. czar, ч. слн. čár, слц. čar, болг. м. чар, схв. ча̑р, стсл. чаръ;

псл. čemerъ/ čemera «отруйна рослина (здебільшого чемериця); рослинна отрута»;

менш обґрунтовані спроби розглядати псл. čemerъ як утворення з експресивним префіксом če- від іє. *mer- «гіркий» (Holub–Kop. 91) або зіставляти з кома́р (Соболевский Slavia 5, 445);

іє. *kemer-;

споріднене з лит. kẽmeras (бот.) «сідач, Eupatorium L.», лтс. cemeriņš «чемериця», двн. hemera, нвн. [Hemern] «тс.», далі з дінд. camarika- (бот.) «Bauhinia variegata», kamalam «лотос», гр. ϰάμαρος (бот.) «дельфіній», ϰάμμαρος (бот.) «аконіт»;

р. че́мер (вет.), бр. чэ́мер «чемериця; гіркота», др. чемеръ «отрута», п. [cemir, ciemier, ciemierz, czemier] «хвороба; біль; задишка», ч. слц. čemer «пухлина; згусток крові», болг. че́мер «велика турбота, тяжка мука», м. чемер «тс.; отрута», схв. че̏ме̑р «отрута; гнів, скорбота», слн. čemér «отрута, гній, жовч; гнів», цсл. чємєръ «чемериця (отруйна рослина)»;

запозичене через тюркське посередництво (пор. тур. c̦inar «тс.») з перської мови (перс. čanār, činar, chīnār);

р. болг. чина́ра, бр. чына́ра, м. чинар, схв. чина̑р;

подібність до тат. чаг. čir «чиряк», кирг. чири «гнити», тур. čirik «гній» (Gombocz RSl 7, 187) є, можливо, випадковою;

існує припущення про походження слов’янського слова з первісного *ker- «різати» (Ильинский РФВ 70, 258–260);

псл. čirъ «затвердіння; твердий опух», čir’akъ «чиряк»;

не зовсім ясне;

можливо, споріднене з гр. σϰίρρος або σϰĩρος «тс.», які не мають певної етимології (Frisk II 734; Boisacq 877);

підставу для цього зближення дають також форми з початковим šč-, можливо, первісні (пор. болг. щирей «чиряк», п. [szczyrawka] «тс.» і под.), що безпосередньо відповідають грецьким словам (Machek Slavia 26, 134);

р. чи́рей «чиряк», [чиря́к], бр. [цыр] «гриб на дереві», п. czyrak «чиряк», ч. čir, болг. чи́рка, чир, м. чир, схв. чи̑р, [чи̑рjак], слн. čír, čirják, стсл. чиръ «тс.»;

запозичення з латинської мови;

нлат. chlorum утворив як науковий термін у 1810 р. англійський хімік Г. Деві (H. Davy, 1778–1829) від гр. χλωρός «зелений, жовто-зелений», що, як і гр. χλόη «зелень трави, свіже листя», χλόος «зеленувато-жовтий колір», χλοάζω «зеленіти», споріднене з псл. zelenъ, укр. зеле́ний і псл. *ž^ьl̥tъ, укр. жо́втий;

р. бр. болг. м. хлор, п. вл. chlor, ч. chlor, chlîr, слц. chlîr, схв. хло̑р, кло̑р, слн. klîr;

гр. χορός «хор, хоровод, танець з піснями; місце для хору» (первісно означало «обгороджене місце для танців») пов’язане з χόρτος «двір, подвір’я», якому відповідають псл. *gordъ «гîрод, місто», укр. го́ро́д тощо;

запозичення з грецької мови;

р. бр. болг. м. хор, п. ч. слц. вл. chîr, нл. kor, схв. хо̑р, слн. kor;

запозичення з російської мови;

р. царь виникло в результаті скорочення др. цѣсарь, стсл. цѣсарь › цьсарь, що походять від імені Caesar (подібні скорочення – allegro форми – характерні для слів і словосполучень, що позначають титули: р. сударь › государь, п. jegomość › jego miłość, дат. bisp «єпископ» › biskop, англ. king «цар, король» › дангл. cyning);

виведення безпосередньо з лат. Caesar (Jіreček AfSlPh 31, 450; Bohač LF 35, 224) зайве;

не мають підстав гіпотези про походження з гот. *Kaisāreis (Stender-Petersen 350–351; Сергиевский Трудû ИРЯ II 357), сгр. ϰαĩσαρ (Birkenmajer JP 23, 139);

р. царь, бр. болг. м. цар, др. царь, цьсарь, цѣсарь, п. вл. нл. car, ч. [cář], слц. слн. cár, схв. ца̏р, стсл. цѣcарь;