ПІЗНІША — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники

зіставлялося (Bern. I 88, через те, що з коріння добувають червону фарбу, а квіти, листя, стебла дроку містять жовту фарбу) з гр. βρότος «застигла кров», βροτόεις «кривавий», βροτόω «розбризкую кров»;

пов’язувалось (Rozwadowski RSl 2, 78–79; Studia 32–34) з лтс. brakas мн. «кровотеча (під час пологів)»;

виводилось також як запозичення (Jokl, Jagić-Festschr. 485; Фасмер І 220–221; БЕР І 81; Skok І 215– 216; ЭССЯ 3, 40–41) від лат. brattea «позолочені металеві пластинки», пізніше «пурпур» та ін;

п. (з укр.?) brocz «рідина, барва, фарба (заст.); марена красильна», broczyć «обливати, кровоточити» (з XVII ст.), ч. brotiti «бруднити, червонити, заливати (кров’ю)» (з 1400), ст. brotec «Rubia herba, корінь», болг. брощ, брожд, схв. брȍћ «марена», брòћиmи «фарбувати мареною, крапом», слн. bròšč, bròč, brǫuciti, стсл. броѱь;

Фонетичні та словотвірні варіанти

бріч «тс.; дрік красильний, Genista tinctoria L.»

броча

брочи́ти «фарбувати, забарвлювати; рум’янити»

бро́чка «шерардія, Sherardia»

брочник «підмаренник м’який, Galium mollugo»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
брощ	болгарська
βρότος «застигла кров»	грецька
brattea «позолочені металеві пластинки»	латинська
brakas	латиська
brocz «рідина, барва, фарба (заст.); марена красильна»«обливати, кровоточити» (з укр.?)(з XVII ст.)	польська
broczyć «рідина, барва, фарба (заст.); марена красильна»«обливати, кровоточити» (з укр.?)(з XVII ст.)	польська
*brotjь	праслов’янська
брȍћ «марена»	сербохорватська
bròšč	словенська
bròč	словенська
brǫuciti	словенська
броѱь	старослов’янська
брожд	українська
брòћиmи «фарбувати мареною, крапом»	українська
brotiti «бруднити, червонити, заливати (кров’ю)» (з 1400)	чеська
βροτόεις «кривавий»	?
βροτόω «розбризкую кров»	?
пізніше «пурпур»	?
brotec «Rubia herba, корінь»	?

будди́зм

запозичення з французької мови;

фр. bouddhisme є суфіксальним утворенням від власного імені Bouddha «Будда», яке походить від дінд. Buddhá, пов’язаного з buddhá- «пробуджений», пізніше «освічений, обізнаний, знаючий», спорідненим з псл. buditi, укр. буди́ти;

р. будди́зм, (заст.) буддисм, бр. буды́зм, п. buddyzm, buddaizm, ч. buddhismus, слц. budhizmus, вл. buddhizm, болг. буди́зъм, схв. будùзам, слн. budízem;

Фонетичні та словотвірні варіанти

будди́ст

будді́йський

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
буды́зм	білоруська
буди́зъм	болгарська
buddhizm	верхньолужицька
Buddhá	давньоіндійська
buddyzm	польська
buddaizm	польська
buditi	праслов’янська
будди́зм (заст.)	російська
будùзам	сербохорватська
budhizmus	словацька
budízem	словенська
буди́ти	українська
bouddhisme є суфіксальним утворенням від власного імені Bouddha «Будда»	французька
buddhismus	чеська
buddhá- «пробуджений»	?
пізніше «освічений, обізнаний, знаючий»	?

бу́дзя «м’ясо»

неясне;

можливо, пов’язане з [будз] «висушений сир», первісним значенням якого, судячи з рум. [bulţ] «шматок, грудка», що лежить в його основі, було «шматок, кусок» (пор. [будзьо́к] «шматок, кусок»);

отже, [бу́дзя] означало первісне «шматок, кусок», пізніше «шматок м’яса» і, нарешті, «м’ясо»;

пор. близький семантичний розвиток слова [будз] «овечий сир»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
bulţ «шматок, грудка»	румунська
будз «висушений сир»	?
було «шматок, кусок» (пор. [будзьо́к] «шматок, кусок»)	?
бу́дзя «шматок, кусок»	?
пізніше «шматок м’яса»	?
будз «овечий сир»	?

бу́ти

бувалий чоловік, який хвалиться своїми пригодами Ж», бу́тність «перебування», буття́, бува́лий, бу́лий, бу́ду́чий «майбутній» СУМ, Ж, [буду́чний Ж, бу́ду́щий Г, Ж] «тс.», [бу́тній] «присутній» Я, ви́булий, ви́добуток, відбу́ти(ся), [ві́дбут] «збут», відбу́ток «повинність», [відбу́тка, відбу́ча] «тс.», добу́ти, добува́нка «добування», добува́ч, [добудча́] «незаконнонароджена дитина», добу́ток, добува́льний, добувни́й, добу́тний «здобутий Г; доступний Ж», збу́ти, збу́тися, [збу́дьок] «малоцінний предмет, який продають, аби збути з рук», збут, [збу́ток] «збут; здійснення», [збу́тний] «непотрібний, зайвий» Ж, [збу́тяно] «збуто з рук», здобу́ти, здобу́тися, [здо́ба] «здобич» Ж, здобу́ток, [здобувани́на] Ж, здобуття́, [знебу́тися] «втомитися» Ж, [знебу́лий] «виснажений», [ізнебу́тися] «сумувати» Ж, набу́ти, набува́ч, набу́ток, набу́тний, невідбутни́й, незбу́тній, непозбутни́й, оббу́тися «освоїтися», [одбу́ток] Ж, [одбу́ча] «відбуток» Ж, перебува́ння, перебу́тний «минущий», [підбува́ти] «прибувати потроху», побу́вка, по́бут, [побу́ток] «побут» Ж, побуто́вець, побутові́зм, побуто́вщина, побутува́ти, позбува́ти, позбу́тися, прибу́ти, [прибу́дки] «придбане» Ж, прибу́лець, прибу́лий, [при́бутень] «прибулий; який збільшує кількість» Ж, прибуток, прибуткува́ти, прибутни́й «той, що прибуває, додається», [прибу́тні́й] «чужий, прибулий», пробува́лий «досвідчений», пробува́ння, [пробуток] «життя, існування», [пробу́тки] «тс.» Ж, [пробува́лисько] «місцеперебування» Ж, пробу́тий «пережитий», роздобу́ти, роздобува́льник Ж, [роздобу́день] Ж, роздобу́ток, роздобу́ття «здобуття» Ж, роздобутни́й (похід) Ж, убу́тися «звикнути» Ж, [убу́ток] «від’їзд; збиток», [убутни́й] «який зменшується, який приносить збитки»;

псл. byti‹*butei, byvati ‹ *būvatei, bǫdǫ‹ bundom;

споріднені з лит. buti «бути», buvóti, лтс. bût, прус. bout «тс.», дінд. bhávati «буває», гр. φύω «вирощую, породжую, росту, народжую, виникаю», φυσικά «природа», лат. fui «я був», futūrus «майбутній», fio «виникаю», ір. buith «бути», двн. būan, bauan «жити, мешкати»;

іє. bheu-: *bhōu-: *bhu- «рости», пізніше «виникати, ставати, існувати»;

в українській мові у в бу́ти замість давнішого и пояснюється впливом форми бу́ду, в якій у є рефлексом давнього ǫ з un, де -n- інфікс;

р. быть, быва́ть, бу́ду, бр. быць, быва́ць, бу́ду, др. быти, бывати, буду, п. być, bywać, będę, ч. býti, bývati, budu, слц. byť, bývať, budem, полаб. boit, вл. być, bywać, budu, нл. byś, bywaś, budu, болг. би́ва, би́вам, бъ́да, м. бидува, бива, биде, схв. бȕти, би́вати, будȇм, слн. bíti, bívati, bodem, bóm, стсл. БЫТИ, БЫВАТИ, БѪДѪ;

Фонетичні та словотвірні варіанти

бува́лець «досвідчена людина»

бува́лиці

бува́личі «тс.»

бува́ло

бува́ль «бувальщина»

бува́льці (бувати у бувальцях)

бува́льщина

бува́ти

бу́ду

бу́дучина

бу́ду́чність

бу́ду́щина

бу́дько́ «тс.»

бу́дько́ «той, хто обіцяє, кажучи «буде»«буду»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
быць	білоруська
би́ва	болгарська
być	верхньолужицька
bywać	верхньолужицька
budu	верхньолужицька
φύω «вирощую, породжую, росту, народжую, виникаю»	грецька
būan	давньоверхньонімецька
bhávati «буває»	давньоіндійська
быти	давньоруська
bheu-: bhōu-: bhu- «рости»	індоєвропейська
buith «бути»	іранські
fui «я був»	латинська
bût	латиська
buti «бути»	литовська
бидува	македонська
byś	нижньолужицька
bywaś	нижньолужицька
budu	нижньолужицька
boit	полабська
być	польська
bywać	польська
będę	польська
byti‹*butei	праслов’янська
bout «тс.»	прусська
быть	російська
бȕти	сербохорватська
byť	словацька
bývať	словацька
budem	словацька
bíti	словенська
bívati	словенська
bodem	словенська
bóm	словенська
БЫТИ	старослов’янська
быва́ть	українська
бу́ду	українська
быва́ць	українська
бу́ду	українська
бывати	українська
буду	українська
би́вам	українська
бъ́да	українська
бива	українська
биде	українська
би́вати	українська
будȇм	українська
býti	чеська
bývati	чеська
budu	чеська
*būvatei	?
buvóti	?
φυσικά «природа»	?
futūrus «майбутній»	?
fio «виникаю»	?
bauan «жити, мешкати»	?
пізніше «виникати, ставати, існувати»	?
бу́ти	?
бу́ду	?
-n-	?

вали́ти «збивати донизу, руйнувати; рухатись масою»

псл. valiti, valjati «крутити, вертіти, котити», пізніше «качати по землі, розкладати, руйнувати»;

споріднене з лит. volióti (võlioti) «катати», лтс. vàlât «катати, вертіти», дінд. vâlati «крутиться; повертається», valayati «котить, повертає», двн. wallan «кипіти, бурлити», нвн. wallen «тс.», лат. volvo «обертаю, качаю», гр. ἑλύω «згинаю, звиваю», алб. valë «хвиля»;

іє. *uоl-/уеl› «крутити, вертіти, котити»;

р. вали́ть, валя́ть, бр. валі́ць, валя́ць, др. валити, валя́ти, п. walić, walac, ч. valiti, váleti, слц. valiť, váať, вл. walić, waleć, нл. waliś, walaś, болг. ва́лям, м. вали «валяє», схв. Ва́љати, слн. valíti, váljati, стсл. валити сѧ валгати сѧ;

Фонетичні та словотвірні варіанти

вал «циліндр, що обертається; велика хвиля»

вале́жник «бурелом»

валєнки «суконні штани»

вали́ло «сукновальня; дрючок Ж»

валівни́ця «злива»

ва́ліж «тс.»

валі́й «сукновал»

ва́лка «обоз»

валки́й «пісний» (про гончарну глину)

валови «дуже лінивий» (про биків)

вало́к «качалка, частина грабель, борони»

ва́ло́м

валува́ти «рухатись масою»

валу́н

валькува́ти «робити стіни з вальків глини; обмазувати глиною; [викачувати, бити Бі]»

валькува́тий «схожий на вальок»

валькува́то «непевно, хитаючись» (про ходу)

ва́льни́й «густий, численний»

вальо́к «качалка»

ва́льо́к «кавалок (глини)»

валю́га «ледар»

валю́ка

валю́х «пиріг з картоплі і пшона»

валю́щий

ва́лява «велика кількість; купи; руїни Ж; поле битви, вкрите трупами Ж»

валяка «тс.; [непотрібна річ До]»

валяльник

валя́льня

ва́лянець

ва́ляний

ва́лянок

валя́ти

валя́щий

ви́вал

вива́лювати «висолоплювати, витріщувати»

відва́л

відва́лка (спец.)

відвальни́й

відва́льник

дова́люватися

зава́л

зава́ла «нагромадження; [грозова хмара, буря ВеЗн; великий снігопад ВеБ, ВеЛ]»

завалий «незграбний, неповороткий»

зава́лина «яма, провалля в полі Me; руїна Ж; призьба; заноси»

зава́листий «обвалистий; багатосніжний (про зиму)»

зава́листо «багато снігу»

зава́лище «руїна»

зава́лка «завалювання; [жердина для закривання проходу у воротах Л]»

зава́лки «припухлі залози Ж; ангіна Mo; скарлатина; дифтерит Я; запор Я»

зава́лля

зава́лочний (спец.)

за́валь

зава́лько «дуже багато, переповнено»

зава́льковий «завалистий»

зава́льни́й «якого є багато; великий; важкий; якого завалюють; ломовий (кінь) ЛЧерк; дорідний (хліб) ЛЧерк; з глибоким снігом (зима) ж; такий, куди звалюють»

зава́льник

зава́льно «тс.»

завалювальний

завалю́ха (хата)

завалющий

завалява (снігу)

заваля́щий

зави́лькуватий «лінивий, неповороткий»

звал

зва́ла «велика кількість»

зва́лисько

зва́лище

зва́лка «натовп, рукопашна сутичка»

звалови́тий «неповороткий, незграбний»

зва́льний

зва́льщик

зва́лювальний

зваля́ння (спец.)

зваля́ти «збити з шерсті, пуху; недбало зробити; забруднити»

на́ва́л

нава́ла

нава́лка (спец.)

нава́лочний

нава́льний

нава́льник

нава́льниця «гроза, буря»

нава́лювальний

напова́л

обва́л

обва́лення (спец.)

обва́листий

обва́лище

обва́лля

обва́льний (землетрус)

одва́л «обвал, падіння»

перева́л (у т. ч. «[пропуск в оранці]» ЛЧерк)

перева́листий

перева́лка

перева́лки «залишки від прядіння мички»

перева́лля

перевалок «прохід»

перева́лочний

перева́льки

перева́лькуватий

перева́льний

перева́льцем

перева́льці

перева́льця

пова́ла «стсля»

по́валець «волосяний аркан»

пова́лина «тс.»

пова́лом «покотом»

пова́льний «загальний, поголовний»

прива́л

прива́лок «заглиблення біля комина для дрібних кухонних речей»

при́волок «дошка, прикріплена спереду печі Ва; лавка, прироблена до лежанки Г; дошка біля печі для прикріплення полу Ж»

прова́л

прова́лина

прова́листий «обривистий, стрімкий»

про́валля

про́валь «провал»

проваля́ти (спец.)

ро́зва́л

розва́лина

розва́листий

розва́лище

розва́лкуватий

розва́лля

ро́зваль

розва́льний

ро́звальні

ро́звальцем

розвалю́ка

розвалю́ха

ува́л

ува́листий

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
valë «хвиля»	албанська
валі́ць	білоруська
ва́лям	болгарська
walić	верхньолужицька
waleć	верхньолужицька
ἑλύω «згинаю, звиваю»	грецька
wallan «кипіти, бурлити»	давньоверхньонімецька
vâlati «крутиться; повертається»	давньоіндійська
валити	давньоруська
volvo «обертаю, качаю»	латинська
vàlât «катати, вертіти»	латиська
volióti «катати» (võlioti)	литовська
вали «валяє»	македонська
waliś	нижньолужицька
walaś	нижньолужицька
wallen «тс.»	нововерхньонімецька
walić	польська
walac	польська
valiti	праслов’янська
вали́ть	російська
Ва́љати	сербохорватська
valiť	словацька
váať	словацька
valíti	словенська
váljati	словенська
валити сѧ валгати сѧ	старослов’янська
валя́ть	українська
валя́ць	українська
валя́ти	українська
valiti	чеська
váleti	чеська
valjati «крутити, вертіти, котити»	?
пізніше «качати по землі, розкладати, руйнувати»	?
valayati «котить, повертає»	?
*uоl-/уеl› «крутити, вертіти, котити»	?

ге́рці «два тижні після великодн і після різдва, коли нема посту»

не зовсім ясне;

очевидно, наслідок роз витку переносного значення укр. герць «окрема сутичка перед боєм, поєдинок, двобій» у пізніше «буйна весела забава» з дальшою спеціалізацією стосовно великодніх і різдвяних свят;

на можливість такого розвитку вказують пов’язані з герць давніші форми гарцъ «окрема сутичка перед боєм» (XVII ст.), гарцівни́к «наїзник; пустун; танцівник», гарцівни́ця «пустунка; танцівниця», гарцюва́ти «скакати на коні; бігати, скакати; пустувати; танцювати»;

не виключена також можливість впливу з боку словацької або польської мови: пор. слц. заст. harc «бій, битва, боротьба; буйна, весела забава», п. harc (іст.) «сутичка (вершників перед боєм)», harce «пустощі, витворяння»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
harc «сутичка (вершників перед боєм)» (іст.)	польська
harc «бій, битва, боротьба; буйна, весела забава»	словацька
герць «окрема сутичка перед боєм, поєдинок, двобій»	українська
пізніше «буйна весела забава»	?
герць давніші форми гарцъ «окрема сутичка перед боєм»	?
гарцівни́к «наїзник; пустун; танцівник»	?
гарцівни́ця «пустунка; танцівниця»	?
гарцюва́ти «скакати на коні; бігати, скакати; пустувати; танцювати»	?
harc «бій, битва, боротьба; буйна, весела забава»	?
harc «бій, битва, боротьба; буйна, весела забава»	?
harce «пустощі, витворяння»	?

гец (у виразі підвести під ге́ца «ошукати, обдурити»)

очевидно, через польську або словацьку мову запозичено з німецької;

нім. (бав.-австрійськ.) [Hetz] «жарт, голосні веселощі, пустощі» пов'язане з Hetze «цькування; юрба, натовп, зграя (собак); жвавість; жарт», спорідненим з Haß «ненависть», англ. hate, кімр. брет. cas, сірл. cais «тс.», ав. sādra- «страждання», гр. κῆδος «турбота»;

розвиток значення від «ненависть, цькування» до «жарт» у німецькій мові відбувався, очевидно, через значення «цькування (як мисливська розвага)»;

в українській мові спочатку могло розвинутись значення «поставити когось у смішне становище, одуривши», пізніше «обдурити»;

п. рідк., ст. hec «місце для цькування», heca «смішний випадок, видовисько», ч. розм. hec «забава, розвага», слц. hec «жарт, дотеп, щось смішне»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
sādra- «страждання»	авестійська
hate	англійська
cas	бретонська
κῆδος «турбота»	грецька
cas	кімрська
Hetz «жарт, голосні веселощі, пустощі» (бав.-австрійськ.)	німецька
cais «тс.»	середньоірландська
hec «жарт, дотеп, щось смішне»	словацька
hec «забава, розвага»	чеська
Hetze «цькування; юрба, натовп, зграя (собак); жвавість; жарт»	?
Haß «ненависть»	?
від «ненависть, цькування»	?
до «жарт»	?
значення «цькування (як мисливська розвага)»	?
значення «поставити когось у смішне становище, одуривши»	?
пізніше «обдурити»	?
hec «місце для цькування»«смішний випадок, видовисько»	?
heca «місце для цькування»«смішний випадок, видовисько»	?
hec «забава, розвага»	?

гість

псл. gostь‹ іє. *ghostis;

споріднене з гот. gasts «чужинець, чужоземець», двн. gast «тс.», нвн. Gast «гість, чужинець, прибулець», лат. hostis початково «чужинець, гість», пізніше «ворожий чужоземець, ворог (особливо батьківщини)»;

звʼязок із гр. ξένος (ξένFος, ξεĩνος) «чужий», алб. huai «тс.» (Kretschmer KZ 31, 414 – 415; Meyer EW 154) сумнівний;

думка про запозичення з германських мов (Hirt РВrВ 23, 333) не обґрунтована;

р. гость, бр. госць, др. гость «гість; іноземець; іноземний купець», п. gość, ч. host, слц. hosť, вл. hósć, нл. gosć, полаб. d’üst, болг. м. гост, схв. гȏст, слн. góst, стсл. гость;

Фонетичні та словотвірні варіанти

відго́стини «відвідини-відповідь»

гістьба́ «подорож; гостина»

гі́стя «гостя»

госте́бний «гостинний»

гостели́вий

гости́на

гости́нець «подарунок; [великий шлях; корчма]»

гости́нний

гости́нник «господар готелю»

гости́нниця «готель»

гости́ти «приймати гостей»

гости́тися «вгощатися; гостювати»

гостівни́й

гостівни́к «той, хто охоче ходить на бенкети»

го́стний

гостовни́ця «готель»

гостьови́тий

гостьови́цтво «гостинність»

гостюва́льник «гість»

гостюва́ти

гостя́ (у виразі у гостя́ «в гості»)

го́стя

го́щний «тс.»

пого́ст «у Київській Русі -- місце торгу і адміністративно-територіальна одиниця»

пригісне «тс.»

пригі́сник «подарунок від гостей, подарунок на памʼять»

при́гіст «привіт»

пригощати «приймати, частувати гостей»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
huai «тс.»	албанська
госць	білоруська
гост	болгарська
hósć	верхньолужицька
gasts «чужинець, чужоземець»	готська
ξένος «чужий» (ξένFος, ξεĩνος)	грецька
gast «тс.»	давньоверхньонімецька
гость «гість; іноземець; іноземний купець»	давньоруська
*ghostis	індоєвропейська
hostis початково «чужинець, гість»	латинська
гост	македонська
gosć	нижньолужицька
Gast «гість, чужинець, прибулець»	нововерхньонімецька
d'üst	полабська
gość	польська
gostь	праслов’янська
гость	російська
гȏст	сербохорватська
hosť	словацька
góst	словенська
гость	старослов’янська
host	чеська
пізніше «ворожий чужоземець, ворог (особливо батьківщини)»	?

гли́ця «голки, колючки деяких рослин, хвоя; деревʼяна голка; [щабель полудрабка Me; жердина; кладка]»

псл. *jьgъlica, похідне від *jьgъla «голка», з первісним значенням «голочка», пізніше «голка (шпилька) особливого призначення; тонкий предмет, подібний до голки»;

пояснюється також (Machek ESJČ 220 – 221) як похідне від псл. jьgo «ярмо» з первісним значенням «заноза у ярмі»;

р. [игли́ца] «велика голка; жердина», п. iglica «велика голка; шпилька для волосся; спиця для плетіння панчох; гостра вершина гори, вежі; (ст.) тонка голінкова кістка», [glice] «жердинки, що зʼєднують зуби у бороні», ч. [jehlice] «голка; хвоя», слц. ihlica «голка; шпилька; предмет, подібний до голки», нл. jeglica «голочка; хвоїна», слн. iglíca «голочка»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

гли́чка (назва худого вола; назва худої тонкої жінки Mo)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
jeglica «голочка; хвоїна»	нижньолужицька
iglica «велика голка; шпилька для волосся; спиця для плетіння панчох; гостра вершина гори, вежі; (ст.) тонка голінкова кістка»	польська
*jьgъlica	праслов’янська
jьgo «ярмо»	праслов’янська
игли́ца «велика голка; жердина»	російська
ihlica «голка; шпилька; предмет, подібний до голки»	словацька
iglíca «голочка»	словенська
glice «жердинки, що зʼєднують зуби у бороні»	українська
jehlice «голка; хвоя»	чеська
*jьgъla «голка»	?
значенням «голочка»	?
пізніше «голка (шпилька) особливого призначення; тонкий предмет, подібний до голки»	?
значенням «заноза у ярмі»	?

дже́ре́ло́

псл. *žerdlo, *ž^ьṛdlo «горло», пізніше «отвір», потім частково у східних та західних слов’ян «отвір, з якого б’є вода»;

утворене від *žerti, *žьrati і пов’язане чергуванням голосни з псл. *ž^ьṛdlo, укр. го́рло;

споріднене з лит. gerkle «горло», gérklos (анат.) «глотка»;

до дж ‹ ж пор. ще [джа́воронок, джук] (Потебня К ист. зв. 13);

р. [жерело́] «отвір; паща», жерло́ «тс.», бр. жарало́ «отвір; шийка великої посудини для вина; жерло», др. жерело «отвір; горло», п. źródło «джерело», ч. zřídlo, слц. žriedlo, вл. zórło, нл. žrědło «тс.», болг. жрело́, ждрело́ «ущелина, вузький прохід», схв. ждрéло «тс.; глотка», ждṕло «тс.», слн. žrêlo «паща; безодня; кратер»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

джерела́стий «з великим отвором»

джерела́тий «тс.»

джерели́стий

джере́льний

джереля́ний

джереля́стий «багатий на джерела»

джерля́нка «вид жаби, Bombinator igneus» (зоол.)

джорели́стий

джорели́тися «бити джерелом, струменіти»

джорело́

джура́льце́ «струмочок, цівка»

жерела́тий

жерели́нець «вапнистий туф» (мін.)

жере́ло́

жере́льний

жереля́нка (іхт.)

жереля́стий

жерли́стий

жерло́

прижере́льний

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
жарало́ «отвір; шийка великої посудини для вина; жерло»	білоруська
жрело́	болгарська
zórło	верхньолужицька
жерело «отвір; горло»	давньоруська
gerkle «горло»	литовська
žrědło «тс.»	нижньолужицька
źródło «джерело»	польська
*žerdlo	праслов’янська
*ž	праслов’янська
жерело́ «отвір; паща»	російська
ждрéло «тс.; глотка»	сербохорватська
žriedlo	словацька
žrêlo «паща; безодня; кратер»	словенська
го́рло	українська
жерло́ «тс.»	українська
ждрело́ «ущелина, вузький прохід»	українська
ждṕло «тс.»	українська
zřídlo	чеська
*ž «горло»	?
пізніше «отвір»	?
слов'ян «отвір, з якого б’є вода»	?
*žerti	?
*žьrati	?
джа́воронок	?
джук	?

диспансе́р

через посередництво російської та французької мов (фр. dispensaire) запозичено з англійської;

англ. dispensary «безкоштовний лікувальний заклад» утворено від dispense «роздавати, розподіляти», запозиченого через посередництво французької мови (фр. dispenser «тс.») з латинської;

лат. dispēnsāre «тс.» є формою фреквентатива від dispendere «розважувати (на терезах)», пізніше «розподіляти, роздавати», утвореного за допомогою префікса dis- від pendere «важити»;

р. болг. диспансе́р, бр. диспансе́р, ч. dispensář, слц. dispenzár, м. диспанзе́р, схв. диспàнзер, слн. dispanzêr;

Фонетичні та словотвірні варіанти

диспансериза́ція

диспансеризува́ти

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
dispensary «безкоштовний лікувальний заклад»	англійська
диспансе́р	білоруська
диспансе́р	болгарська
dispēnsāre «тс.»	латинська
диспанзе́р	македонська
диспансе́р	російська
диспàнзер	сербохорватська
dispenzár	словацька
dispanzêr	словенська
dispensář	чеська
dispense «роздавати, розподіляти»	?
dispendere «розважувати (на терезах)»	?
пізніше «розподіляти, роздавати»	?
pendere «важити»	?

до́гма

запозичення з грецької мови;

гр. δόγμα (род. в. δόγματος) «думка, рішення», пізніше «філософське вчення» пов’язане з δοκέω «вважаю, думаю», що відповідає лат. doceo «вчу» і вважається спорідненим з стсл. десити «знаходити», р.-цсл. десити, досити «тс.; зустрічати», укр. [судо́сити] «зустріти»;

р. бр. болг. м. до́гма, др. догматисати «виражати у формі догмата», п. dogmat, ч. слц. вл. dogma, схв. дȍгма, слн. dógma, стсл. догъматъ;

Фонетичні та словотвірні варіанти

дoґмaтъ (XVI ст.)

догма

доґма

до́гма́т

догмати́зм

догма́тик

догмати́чний

догматъ

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
до́гма	білоруська
до́гма	болгарська
dogma	верхньолужицька
δόγμα «думка, рішення» (род. в. δόγματος)	грецька
догматисати «виражати у формі догмата»	давньоруська
doceo «вчу»	латинська
до́гма	македонська
dogmat	польська
до́гма	російська
десити	русько-церковнослов’янська
дȍгма	сербохорватська
dogma	словацька
dógma	словенська
десити «знаходити»	старослов’янська
догъматъ	старослов’янська
судо́сити «зустріти»	українська
dogma	чеська
пізніше «філософське вчення»	?
δοκέω «вважаю, думаю»	?
досити «тс.; зустрічати»	?

ку́бан «хабар»

очевидно, пов’язане з [куба́н] «великий горщик», куб «великий казан»;

розвиток значення «горщик» – «хабар» не є ізольованим явищем;

як семантичну паралель пор. фр. pot-devin букв. «горщик вина», пізніше «хабар»;

наголос ку́бан (замість куба́н), можливо, свідчить, що слово є запозиченням з польської мови;

пов’язання з п. ст. kubana «коханка», ч. ст. kuběna «тс.» (Brückner 279) або з рум. cu bani «з грошима» (Karłowicz SWO 319) позбавлене підстав;

бр. [куба́н] «тс.», п. kuban «тс.; клунки з їжею, солодощами»;

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
куба́н «тс.»	білоруська
kubana «коханка»	польська
kuban «тс.; клунки з їжею, солодощами»	польська
cu bani «з грошима»	румунська
pot-devin	французька
kuběna «тс.»	чеська
куба́н «великий горщик»	?
куб «великий казан»	?
pot-devin	?
пізніше «хабар»	?
ку́бан (замість куба́н)	?
kubana «коханка»	?
kuběna «тс.»	?

ку́рва «розпусниця»

псл. *kury (род. в. одн. kurъve) утворене від kurъ «півень» (як svekry «свекруха» від svekrъ «свекор») з початковим значенням «курка», пізніше «розпусниця»;

щодо семантичного розвитку пор. фр. cocotte «розпусниця» від coq «півень»;

зіставляється також (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 207–210) з гр. κύριος «пан, господар», псл. praščurъ «родоначальник», лит. prakurejas «прабатько»;

спроба вважати псл. *kurva результатом скорочення псл. *kuropъťъva «куріпка» (Маchek ESJČ 309), як і виведення від герм. *hōriōn, *hōra (гот. hors «перелюбник», двн. huora (› нвн. Hure) «розпусниця» (Skok II 245; Bern. I 651; Milewski RSl 26, 132; Mikl. EW 149), не має підстав;

р. бр. болг. м. ку́рва, п. вл. нл. kurwa, ч. слц. kurva, схв. кŷрва, слн. kúrva, kúrba;

Фонетичні та словотвірні варіанти

курва́ль «роспусник»

курвалькува́тий «розпусний»

курва́ч

ку́рви́ти «розпусничати»

ку́рвитися «тс.»

курві́й

курвіне́ць «тс.»

куре́вство «розпуста»

прокурва́тити «розтратити на повій»

скурва́й «син розпутної жінки»

ску́рвий «розпусний» (також у лайливому словосполученні с. син)

ску́рвитися

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ку́рва	білоруська
ку́рва	болгарська
kurwa	верхньолужицька
*hōriōn	германські
κύριος «пан, господар»	грецька
prakurejas «прабатько»	литовська
ку́рва	македонська
kurwa	нижньолужицька
kurwa	польська
praščurъ «родоначальник»	праслов’янська
*kurva	праслов’янська
*kuropъťъva «куріпка»	праслов’янська
ку́рва	російська
кŷрва	сербохорватська
kurva	словацька
kúrva	словенська
kúrba	словенська
cocotte «розпусниця»	французька
kurva	чеська
*kury утворене від kurъ «півень» (род. в. одн. kurъve)(як svekry «свекруха» від svekrъ «свекор»)	?
значенням «курка»	?
пізніше «розпусниця»	?
cocotte «розпусниця»	?
coq «півень»	?
*hōra «розпусниця» (гот. hors «перелюбник», двн. huora (› нвн. Hure)(Skok II 245; Bern. I 651; Milewski RSl 26, 132; Mikl. EW 149)	?

ма́триця

через посередництво німецької мови (н. Matríze) запозичено з французької;

фр. matrice «матриця» походить від лат. mātrix, род. в. mātricis «матка, самка», пізніше «джерело, основа», пов’язаного з māter, род. в. mātris «мати», що відповідає укр. ма́ти;

р. м. ма́трица, бр. ма́трица, п. matryca, ч. matrice, слц. вл matrica, болг. матри́ца, схв. мȁтрица, слн. matríca;

Фонетичні та словотвірні варіанти

матрицюва́ти

ма́тричний

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
ма́трица	білоруська
матри́ца	болгарська
mātrix	латинська
ма́трица	македонська
matryca	польська
ма́трица	російська
мȁтрица	сербохорватська
вл matrica	словацька
matríca	словенська
ма́ти	українська
matrice «матриця»	французька
matrice	чеська
mātricis «матка, самка»	?
mātricis «матка, самка»	?
пізніше «джерело, основа»	?
mātris «мати»	?
mātris «мати»	?

сми́кати «сіпати, рвучко тягати, шарпати, виривати»

псл. smуkati «ковзати, швидко рухатися», пізніше «смикати», пов’язане з mykati «рухати», mъknǫti «тягти, виривати, рухати»;

споріднене з лит. šmùkti «сповзати, спадати», smaũkti «зривати; (ви)тягати», лтс. šmukt «ковзати», дангл. smugan «(про)шмигнути», дісл. smjúga «тс.»;

іє *smeuk-/smeug- «слизький; ковзнути, прослизнути»;

р. [смы́кать] «смикати; прати, мити; терти», [смы́каться] «швендяти», бр. смы́каць «смикати», п. smykać «смикати, зривати; утікати; [тягти, волочити по землі]», ч. smókati «тягти, волочити», слц. заст. smókat’ «тс.», вл. smуkać «робити ковзальні рухи; проводити (смичком по струні)», smуkać sо «ковзатися по льоду, кататися на ковзанах», нл. smуkaś «совати туди й сюди, наточувати», схв. сму́кнути «висмикнути, вихопити», слн. smíkati sе «увиватися (коло когось)», smúkati «общипувати», стсл. смыкати с «повзати, плазувати»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́смик «підвищення на дорозі»

ви́смичок «жмут висмикнутого сіна або соломи»

за́смик «застіжка-блискавка, змійка»

засми́каний

за́смики «слабі порості»

за́смичка «тс.»

пересми́кувати «підміняти одне іншим»

підсми́чка «подвійне переплетення на підошві личаків»

по́смик «рвучкий рух; [мотузка або ланцюг коло борони; пристрій для кріплення дишла в санях Корз; металевий прут, який з’єднує копил у санях із загнутим кінцем полоза НикНикТЛ; велика палиця Корз; заноза в ярмі Корз; penis]»

по́смиком «дуже швидко»

по́смич «мотузка або ланцюг коло борони»

по́смичка «деталь борони, до якої чіпляють ланцюг»

при́смиком «тс.»

про́смик «гірський перевал»

смик (виг.)

сми́катися «робити рвучкі рухи; [ходити назад і вперед]»

смикува́тий «стрункий, підтягнутий»

сми́чка «ключка для смикання сіна зі стогу»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
смы́каць «смикати»	білоруська
smуkać «робити ковзальні рухи; проводити (смичком по струні)»«ковзатися по льоду, кататися на ковзанах»	верхньолужицька
smуkać sо «робити ковзальні рухи; проводити (смичком по струні)»«ковзатися по льоду, кататися на ковзанах»	верхньолужицька
smugan «(про)шмигнути»	давньоанглійська
smjúga «тс.»	давньоісландська
*smeuk- / smeug- «слизький; ковзнути, прослизнути»	індоєвропейська
šmukt «ковзати»	латиська
šmùkti «сповзати, спадати»	литовська
smaũkti «зривати; (ви)тягати»	литовська
smуkaś «совати туди й сюди, наточувати»	нижньолужицька
smykać «смикати, зривати; утікати; [тягти, волочити по землі]»	польська
smуkati «ковзати, швидко рухатися»	праслов’янська
пізніше «смикати»	праслов’янська
mykati «рухати»	праслов’янська
mъknǫti «тягти, виривати, рухати»	праслов’янська
смы́кать «смикати; прати, мити; терти»	російська
смы́каться «швендяти»	російська
сму́кнути «висмикнути, вихопити»	сербохорватська
smýkat' «тс.»	словацька
smíkati sе «увиватися (коло когось)»«общипувати»	словенська
smúkati «увиватися (коло когось)»«общипувати»	словенська
смыкати cѧ «повзати, плазувати»	старослов’янська
smýkati «тягти, волочити»	чеська

че́рі́нь «вогнище; під печі; майданчик над склепінням варистої печі; майдан, простір»

псл. čerěnъ/čerěnь;

споріднене з гр. ϰέρνος «чаша для офірування, жертвоприношення», ірл. cern «миска»;

(‹ іє. *k^uer-/ker- «плести»);

псл. *čerěnь мало первісне значення «решітка, сітка над вогнем», звідки розвинулися пізніші «вогнище; під печі» і «рибальська сітка»;

зв’язок з коренем іє. *k^uer-/ker- «плести» пояснюється стародавнім способом виготовлення посуду або сіток над вогнищем, які робили у вигляді плетениць, обмазаних глиною (ЭССЯ 4, 64–65; Трубачев Рем. терминол. 204–206; 226–227);

зіставляється також із псл. *černъ «руків’я» (Sł. prasł. II 153), з лтс. cеri «розпечене каміння (у печі, лазні тощо)», двн. hёrd «вогнище» (Bern. I 146; Osten-Sacken IF 22, 312);

р. [черен] «солеварний казан для випарювання солі», бр. чарэ́нь «черінь», др. черенъ «сковорода для випарювання солі», п. trzon «черінь», ч. čeřeň «гірський хребет; вид рибальської сітки», слц. čereň «рибальська сітка», нл. šerjeń «підсака ловити рибу», болг. ст. че́ренъ «верхня частина вогнища», схв. чѐрен, чѐрjен «склепіння над вогнищем», слн. čerén «скеляста місцевість»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

передчері́ннє «майданчик перед челюстями варистої печі»

чаро́н

чере́н

че́рень

чери́н

черо́н

чєрано́ «тс.»

чири́н «тс.; тік»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
чарэ́нь «черінь»	білоруська
че́ренъ «верхня частина вогнища»	болгарська
ϰέρνος «чаша для офірування, жертвоприношення»	грецька
hёrd «вогнище»	давньоверхньонімецька
черенъ «сковорода для випарювання солі»	давньоруська
*k «плести»	індоєвропейська
cern «миска»	ірландська
cеri «розпечене каміння (у печі, лазні тощо)»	латиська
šerjeń «підсака ловити рибу»	нижньолужицька
trzon «черінь»	польська
čerěnъ/čerěnь	праслов’янська
*čerěnь «решітка, сітка над вогнем»	праслов’янська
*černъ «руків’я»	праслов’янська
черен «солеварний казан для випарювання солі»	російська
чѐрен	сербохорватська
čereň «рибальська сітка»	словацька
čerén «скеляста місцевість»	словенська
чѐрjен «склепіння над вогнищем»	українська
čeřeň «гірський хребет; вид рибальської сітки»	чеська
пізніші «вогнище; під печі»	?
і «рибальська сітка»	?
че́ренъ «верхня частина вогнища»	?

човпти́ «іти, важко переступаючи ногами; плентатися; бити; повторювати, вивчаючи щось напам’ять; багато читати; [розуміти Нед]» (розм.)

«повторювати те саме» Бі], [човпі́ти] «безперервно говорити; комусь щось навіювати, доводити» Нед, [човпсти́] «важко, незграбно ходити» Нед, розчо́впати (розм.) «зрозуміти; [пояснити Нед]»;

псл. *č^ьl̥pti «плести», звідки пізніше «плестися (плентатися)» і «плести (базікати)»;

споріднене з лит. kìlpoti «робити петлі; заплутуватися», лтс. cilˆpuôt «робити петлі; плести гачком», лит. kìlpa «петля»;

припущення (Bern. І 167; Sł. prasł. ІІ 222) про зв’язок з дінд. kálpate «удається, пасує, дістається» (‹іє. *skelp- «різати, розколювати») за аналогією до лат. scio «знаю» – дінд. chyáti «відрізає» менш імовірне;

бр. чаўпці́ «говорити нісенітницю; говорити те саме, товкти», чаўпці́ся «маритися, увижатися, не виходити з голови», слц. [čulpat’ sа] «плентатися, невпевнено ходити»;

Фонетичні та словотвірні варіанти

чо́впи́ти «сушити голову» (у виразі чо́впи́ти го́лову)

човпти́ся «возитися» (розм.)

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
чаўпці́ «говорити нісенітницю; говорити те саме, товкти»	білоруська
kálpate «удається, пасує, дістається» (‹іє. *skelp- «різати, розколювати»)	давньоіндійська
chyáti «відрізає»	давньоіндійська
scio «знаю»	латинська
cilˆpuôt «робити петлі; плести гачком»	латиська
kìlpoti «робити петлі; заплутуватися»	литовська
kìlpa «петля»	литовська
*č «плести»	праслов’янська
čulpat' sа «плентатися, невпевнено ходити»	словацька
чаўпці́ся «маритися, увижатися, не виходити з голови»	українська
пізніше «плестися (плентатися)»	?
і «плести (базікати)»	?

чужи́й «належний комусь іншому, не власний, не свій»

псл. *tjudjь/tudjь «тс.»;

вважається запозиченням з герм. *þeudō- «народ» або гот. þiuda «тс.», розширеного на слов’янському ´рунті за допомогою суфікса -jo;

припускалась і спорідненість з герм. *þeuđja-/þeuđiska- «германський, народний», пор. двн. diot «тс.», споріднене з оск. touto «народ», ірл. tūath «тс.», прус. tauto «країна», лит. tautà «народ (люди, населення, нація)», лтс. tàuta «народ (люди), чужа земля, чуже село», хет. tuzzi- «військо»;

первісне значення мало бути «германський», пізніше «чужий узагалі»;

існує також припущення про праслов’янське походження слова: псл. *tjudjь, *tudjь разом із зазначеними вище відповідниками розглядаються як праслов’янська рефлексація іє. *tautā-/teutā-, де праслов’янські форми розвинули кореневе -d- під впливом іє. *leudhos (› псл. ljudъ, укр. люд) «народ» як близькі за значенням форми (пор. слн. ljúdski «чужий») (Machek ESJČ 88; Будимир Bjесник за археологиjу и историjу далматинску, 55, Сплит, 1953, 22, 25);

менш імовірні інші пояснення: як праслов’янської форми, що походить з іє. *tou̯-/teu̯-, прислівникових утворень, ускладнених потім суфіксом -dj- (Обнорский РФВ 73, 84–85), виведення псл. *tjudjь, первісно «тамтешній», від tu «там» як спорідненого з гр. ἐντευ̃ϑεν «звідти» (Брандт РФВ 25, 28–29), пов’язання з р. тыть «жиріти», укр. [ти́ти] «тс.» (Ильинский ИОРЯС 23/2, 214);

сумнівна спроба виведення слова від припущуваного псл. кореня *skju- із суфіксом -dь і зближення з гр. Σϰύϑαι «скіфи» (розвиток значення «скіф» › «чужий») (Brückner 67);

р. чужо́й «чужий», бр. чужы́, др. чужии, п. cudzy, ч. cizí, ст. cuzí, слц. cudzí, вл. нл. cuzy, полаб. cauӡě, болг. чужд, м. туг, схв. ту̑ђ, слн. túj, стсл. штоуждь, тоуждь, стоуждь;

Фонетичні та словотвірні варіанти

за́чужа «будучи чужим»

очужи́тися «стати чужим»

очужі́лий «який став чужим»

очужі́ти «тс.»

чуджак «чужак»

чуджий «чужий»

чужа́к

чужани́на

чужани́ця

чужа́тися

чужби́на́ «чужина»

чужда́ти «вести господарство, як чужі люди»

чужда́тися «цуратися»

чуже́ний «чужий, іноземний»

чужени́к «чужинець, іноземець»

чужени́ця «чужаниця»

чужи́на́

чужи́нець

чужи́нка «чуже» (зменш. форма від чужи́на)

чужи́нний

чужиня́ «чужинець, іноземець; чужина»

чужо́та «чужина»

Етимологічні відповідники

Слово	Мова
чужы́	білоруська
чужд	болгарська
cuzy	верхньолужицька
*þeudō- «народ»	германські
*þeuđja-/þeuđiska- «германський, народний»	германські
þiuda «тс.»	готська
ἐντευ̃ϑεν «звідти»	грецька
Σϰύϑαι «скіфи» (розвиток значення «скіф» › «чужий»)	грецька
diot «тс.»	давньоверхньонімецька
чужии	давньоруська
*tautā-/teutā-	індоєвропейська
leudhos «народ» (› псл. ljudъ, укр. люд*)	індоєвропейська
*tou̯-/teu̯-	індоєвропейська
tūath «тс.»	ірландська
tàuta «народ (люди), чужа земля, чуже село»	латиська
tautà «народ (люди, населення, нація)»	литовська
туг	македонська
cuzy	нижньолужицька
touto «народ»	оскська
cauӡě	полабська
cudzy	польська
*tjudjь/tudjь «тс.»	праслов’янська
*tjudjь	праслов’янська
*tjudjь	праслов’янська
кореня	праслов’янська
tauto «країна»	прусська
тыть «жиріти»	російська
чужо́й «чужий»	російська
ђ	сербохорватська
cudzí	словацька
túj	словенська
штоуждь	старослов’янська
ти́ти «тс.»	українська
тоуждь	українська
стоуждь	українська
tuzzi- «військо»	хетська
cizí	чеська
-jo	?
diot «тс.»	?
бути «германський»	?
пізніше «чужий узагалі»	?
*tudjь	?
-d-	?
-dj-	?
первісно «тамтешній»	?
tu «там»	?
cuzí	?

Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України