ПРОЩЕННЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
прости́ти «вибачити; [попрощатися (з кимось)]»
псл. prostiti, очевидно, похідне від prostъ «вільний»;
первісно означало «звільнити від чогось»;
р. прости́ть «простити», др. простити «вибачити; вилікувати», п. prościć «випрямляти», ч. prostiti «позбавляти; звільняти», болг. простя́ «прощу, вибачу», м. прости «простить, вибачить», схв. про̀стити «простити, вибачити», цсл. простити «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
опрости́ти
«благословити (когось при прощанні)»
опрости́тися
«примиритися, розлучитися в добрій злагоді»
опро́ще́ння
«прощання; пощада, ласкаве ставлення»
пра́щанє
«прощання»
праща́ти
«тс.»
прости́тися
про́ща
«паломництво; відпущення гріхів; [надмогильна промова Нед]»
проща́льний
проща́льник
«козак, що прощався бенкетом із світським життям перед тим, як вступити до ченців»
проща́ння
проща́ти
«вибачати; [прощатися з кимось]»
проща́тися
про́ще́ння
розпроща́ння
спрости́ти
«простити»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| простя́ «прощу, вибачу» | болгарська |
| простити «вибачити; вилікувати» | давньоруська |
| прости «простить, вибачить» | македонська |
| prościć «випрямляти» | польська |
| prostiti | праслов’янська |
| prostъ «вільний» | праслов’янська |
| прости́ть «простити» | російська |
| про̀стити «простити, вибачити» | сербохорватська |
| простити «тс.» | церковнослов’янська |
| prostiti «позбавляти; звільняти» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України