ПРОЦІ — ЕТИМОЛОГІЯ
про́ти́
псл. protivъ, прикметникове утворення від proti, спорідненого з лтс. pretī, pretiem «назустріч, навпроти», pret «проти, перед, до, порівняно з», pretĩba «опір, відсіч; проти-лежність», дінд. práti «проти», гр. προτί «навпроти», πρός «тс.», лат. pretium «вартість; ціна»;
р. про́тив «проти», [проти́в] «назустріч», [про́ти́] «проти», бр. [про́ці], [про́ціў] «тс.», др. противъ «проти; назустріч», противо, противу «тс.», п. przeciw «проти», przeciwko, [prociw, proci], ч. proti, ст. protiv, слц. proti, вл. přećiwo, нл. pśeśiwo, болг. проти́в, м. против, схв. про̏тӣв «тс.», слн. próti «назустріч», proti «у напрямі до», [protivo] «проти», стсл. противъ «проти», противѫ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
навпро́ти́
напро́ти́
напро́тив
напроти́вний
«розташований навпроти; який контрастує»
непротивле́нець
непротивле́нство
опроти́віти
попро́тив
«проти»
проти-
про́ти́в
противе́нство
«суперечність»
проти́витися
«чинити опір; [ображатися; гидувати Ме]»
проти́вливий
«який легко ображається»
проти́вний
«протилежний; відразливий»
проти́вник
противни́цтво
«супротивники; ворожнеча»
про́тів
«проти; напроти»
(Ме)
спро́тив
«заперечення, опір»
спроти́вити
«зробити гидким; настроїти проти»
спроти́витися
«стати гидким; учинити опір»
спроти́віти
«стати гидким»
су́про́ти́
су́проти́в
«супроти»
супроти́вець
«супротивник»
супроти́витися
«чинити опір»
супроти́вка
«опір»
супроти́вний
супроти́вник
супроти́вня
(у виразі: в супроти́вню кому́сь ста́ти «учинити комусь опір»)
супроти́вство
«опір»
су́проть
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| про́ці | білоруська |
| про́ціў «тс.» | білоруська |
| проти́в | болгарська |
| přećiwo | верхньолужицька |
| προτί «навпроти» | грецька |
| πρός «тс.» | грецька |
| práti «проти» | давньоіндійська |
| противъ «проти; назустріч» | давньоруська |
| противо | давньоруська |
| противу «тс.» | давньоруська |
| pretium «вартість; ціна» | латинська |
| pretī | латиська |
| pretiem «назустріч, навпроти» | латиська |
| pret «проти, перед, до, порівняно з» | латиська |
| pretĩba «опір, відсіч; проти-лежність» | латиська |
| против | македонська |
| pśeśiwo | нижньолужицька |
| przeciw «проти» | польська |
| przeciwko «проти» | польська |
| prociw | польська |
| proci | польська |
| protivъ | праслов’янська |
| про́тив «проти» | російська |
| проти́в «назустріч» | російська |
| про́ти́ «проти» | російська |
| про̏тӣв «тс.» | сербохорватська |
| proti | словацька |
| próti «назустріч»«у напрямі до» | словенська |
| proti «назустріч»«у напрямі до» | словенська |
| protivo «проти» | словенська |
| противъ «проти» | старослов’янська |
| противѫ «тс.» | старослов’янська |
| proti | чеська |
Про́кі́п (чоловіче ім’я)
через церковнослов’янське посередництво запозичено з грецької мови;
гр. Προκόπιος пов’язують ізπρόκωπος «схоплений за руків’я, вийнятий з піхов (про меч); той, що схопив меч за руків’я» або зπροκοπή «просування, успіх»;
р. Проко́пий, Проко́фий, розм. Проко́п, бр. Прако́п, ч. слц. Prokop, болг. Проко́пи(й), Проко́п, м. Прокопие, Прокоп, схв. Прокопиjе, Прокоп, слн. Prokop, Prokopij, стсл. Прокопии;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Ко́пко
Проко́пі
«пресѣчен(ъ), спѣател»
(1627)
Проко́пій
Прокопъ
(1375)
Прокофьевичь
(1451)
Проць
Процько́
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Прако́п | білоруська |
| Проко́пи(й) | болгарська |
| Проко́п | болгарська |
| Προκόπιος «схоплений за руків’я, вийнятий з піхов (про меч); той, що схопив меч за руків’я» | грецька |
| προκοπή «просування, успіх» | грецька |
| πρόκωπος | грецька |
| Прокопие | македонська |
| Прокоп | македонська |
| Проко́пий | російська |
| Проко́фий | російська |
| Прокопиjе | сербохорватська |
| Прокоп | сербохорватська |
| Prokop | словацька |
| Prokop | словенська |
| Prokopij | словенська |
| Прокопии | старослов’янська |
| Prokop | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України