ПРОКАЗА — ЕТИМОЛОГІЯ

прока́за «лепра» (мед.)

псл. prokaza;
пов’язане з дієсловом prokaziti «знищити», утвореним за допомогою префікса pro- від дієслова kaziti «казити»;
р. болг. прока́за, бр. прака́за, др. проказа «проказа; зараза; лихо, шкода; злочин; злочинні заміри, підступи; хитрість; чаклунство», п. ст. przekaza «перешкода, завада, труднощі», ч. překážka «перешкода, завада; бар’єр», слц. prekážka, вл. překažka «тс.», нл. pśekazyś «зіпсувати; перешкодити, завадити», м. проказа «проказа», схв. про̏каза «водянка; про- каза», стсл. проказа «проказа»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

прокаже́ний
прока́зний
Етимологічні відповідники

Слово Мова
прака́за білоруська
прока́за болгарська
překažka «тс.» верхньолужицька
проказа «проказа; зараза; лихо, шкода; злочин; злочинні заміри, підступи; хитрість; чаклунство» давньоруська
проказа «проказа» македонська
pśekazyś «зіпсувати; перешкодити, завадити» нижньолужицька
prokaza праслов’янська
prokaziti «знищити» праслов’янська
kaziti «казити» праслов’янська
прока́за російська
про̏каза «водянка; про- каза» сербохорватська
prekážka словацька
проказа «проказа» старослов’янська
překážka «перешкода, завада; бар’єр» чеська

кази́ти «псувати, спотворювати»

псл. kaziti, початкове каузатив до čeznǫti «зникати, гинути» (укр. [че́знути] «тс.» з первісним значенням «викликати загибель, знищувати»; менш переконливим є виведення з іє. *kā˘g(h)«щось гидке», паралельного до *kak(k)(пор. кал), і порівняння розвитку значення до вірм. kʽakem «псую, знищую» (Kořínek LF 68, 93) або ж зіставлення з лит. kežėˊti «ставати кислим, терпким» (Machek Rechersches 82–86) чи góžti, góžiti (про псування пива) (Machek ESJČ 246);
р. [кази́ть] «псувати», бр. [казі́ць], п. kazić «тс.», др. казитися «псуватися», каш. [kazić] «бити, товкти; прищеплювати заразу», ч. kaziti «псувати, розбещувати», слц. káziť «тс.», вл. kazyć «псувати; заважати», нл. kazyś «тс.», схв. нака́зити «спотворити, викривити», слн. kazíti «псувати, шкодити», стсл. казити «псувати; каструвати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

каз «сказ, шаленство, оскаженіння»
кази́тель «той, хто псує Ж; неспокійний, вередливий хлопчик Кур»
казитися «впадати в лють, скаженіти; пустувати, жирувати»
ка́зі́нка «проступок» (?)Г, Ж
прокаже́ний
прока́за
прока́зний
скаже́ний
скажени́на
скажені́вка «сказ»
скажені́ти
скаженкува́тий
скаженю́ка «хвора на сказ тварина»
скажиня́ «шалена людина»
сказ «гостре інфекційне захворювання; несамовитість; [огріх при оранці Me]»
ска́за «огріх, вада»
скази́тися «захворіти на сказ; розлютитися; [зіпсуватися]»
сказь «шал; шалена людина»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
казі́ць білоруська
kazyć «псувати; заважати» верхньолужицька
kʽakem «псую, знищую» вірменська
казитися «псуватися» давньоруська
*kak(k) індоєвропейська
*kā˘g(h) індоєвропейська
kazić «бити, товкти; прищеплювати заразу» кашубський
kežėˊti «ставати кислим, терпким» литовська
góžiti (про псування пива)(Machek ESJČ 246) литовська
góžiti литовська
kazyś «тс.» нижньолужицька
kazić «тс.» польська
kaziti праслов’янська
čeznǫti «зникати, гинути» (укр. [че́знути] «тс.» з первісним значенням «викликати загибель, знищувати»; менш переконливим є виведення з іє. *kā˘g(h) праслов’янська
кази́ть «псувати» російська
нака́зити «спотворити, викривити» сербохорватська
káziť «тс.» словацька
kazíti «псувати, шкодити» словенська
казити «псувати; каструвати» старослов’янська
kaziti «псувати, розбещувати» чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України