ПРОКАЗА — ЕТИМОЛОГІЯ
прока́за «лепра» (мед.)
псл. prokaza;
пов’язане з дієсловом prokaziti «знищити», утвореним за допомогою префікса pro- від дієслова kaziti «казити»;
р. болг. прока́за, бр. прака́за, др. проказа «проказа; зараза; лихо, шкода; злочин; злочинні заміри, підступи; хитрість; чаклунство», п. ст. przekaza «перешкода, завада, труднощі», ч. překážka «перешкода, завада; бар’єр», слц. prekážka, вл. překažka «тс.», нл. pśekazyś «зіпсувати; перешкодити, завадити», м. проказа «проказа», схв. про̏каза «водянка; про- каза», стсл. проказа «проказа»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
прокаже́ний
прока́зний
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
прака́за | білоруська |
прока́за | болгарська |
překažka «тс.» | верхньолужицька |
проказа «проказа; зараза; лихо, шкода; злочин; злочинні заміри, підступи; хитрість; чаклунство» | давньоруська |
проказа «проказа» | македонська |
pśekazyś «зіпсувати; перешкодити, завадити» | нижньолужицька |
prokaza | праслов’янська |
prokaziti «знищити» | праслов’янська |
kaziti «казити» | праслов’янська |
прока́за | російська |
про̏каза «водянка; про- каза» | сербохорватська |
prekážka | словацька |
проказа «проказа» | старослов’янська |
překážka «перешкода, завада; бар’єр» | чеська |
кази́ти «псувати, спотворювати»
псл. kaziti, початкове каузатив до čeznǫti «зникати, гинути» (укр. [че́знути] «тс.» з первісним значенням «викликати загибель, знищувати»; менш переконливим є виведення з іє. *kā˘g(h)«щось гидке», паралельного до *kak(k)(пор. кал), і порівняння розвитку значення до вірм. kʽakem «псую, знищую» (Kořínek LF 68, 93) або ж зіставлення з лит. kežėˊti «ставати кислим, терпким» (Machek Rechersches 82–86) чи góžti, góžiti (про псування пива) (Machek ESJČ 246);
р. [кази́ть] «псувати», бр. [казі́ць], п. kazić «тс.», др. казитися «псуватися», каш. [kazić] «бити, товкти; прищеплювати заразу», ч. kaziti «псувати, розбещувати», слц. káziť «тс.», вл. kazyć «псувати; заважати», нл. kazyś «тс.», схв. нака́зити «спотворити, викривити», слн. kazíti «псувати, шкодити», стсл. казити «псувати; каструвати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
каз
«сказ, шаленство, оскаженіння»
кази́тель
«той, хто псує Ж; неспокійний, вередливий хлопчик Кур»
казитися
«впадати в лють, скаженіти; пустувати, жирувати»
ка́зі́нка
«проступок»
(?)Г, Ж
прокаже́ний
прока́за
прока́зний
скаже́ний
скажени́на
скажені́вка
«сказ»
скажені́ти
скаженкува́тий
скаженю́ка
«хвора на сказ тварина»
скажиня́
«шалена людина»
сказ
«гостре інфекційне захворювання; несамовитість; [огріх при оранці Me]»
ска́за
«огріх, вада»
скази́тися
«захворіти на сказ; розлютитися; [зіпсуватися]»
сказь
«шал; шалена людина»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
казі́ць | білоруська |
kazyć «псувати; заважати» | верхньолужицька |
kʽakem «псую, знищую» | вірменська |
казитися «псуватися» | давньоруська |
*kak(k) | індоєвропейська |
*kā˘g(h) | індоєвропейська |
kazić «бити, товкти; прищеплювати заразу» | кашубський |
kežėˊti «ставати кислим, терпким» | литовська |
góžiti (про псування пива)(Machek ESJČ 246) | литовська |
góžiti | литовська |
kazyś «тс.» | нижньолужицька |
kazić «тс.» | польська |
kaziti | праслов’янська |
čeznǫti «зникати, гинути» (укр. [че́знути] «тс.» з первісним значенням «викликати загибель, знищувати»; менш переконливим є виведення з іє. *kā˘g(h) | праслов’янська |
кази́ть «псувати» | російська |
нака́зити «спотворити, викривити» | сербохорватська |
káziť «тс.» | словацька |
kazíti «псувати, шкодити» | словенська |
казити «псувати; каструвати» | старослов’янська |
kaziti «псувати, розбещувати» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України