ПРИЧИНЕЦЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
причи́на «підстава; лихо; хвороба, заподіяна чаклунством; [провина]»
похідне утворення від причини́ти «додати, доробити»;
можливо, калька польського і, далі, чеського відповідників;
р. болг. причи́на, бр. прычы́на, п. przyczyna, ч. рříčіnа, слц. рríčіnа, вл. přіčіna, нл. рśісуnа, м. причина;
Фонетичні та словотвірні варіанти
причи́нець
«людина, що спричинилась до чогось; ініціатор»
причини́тися
«викликати, сприяти»
причи́нний
«божевільний, хворий»
причи́нник
«тс.»
причи́нок
«причина, додаток»
спричи́нитися
«збожеволіти»
спричи́нник
«винуватець; збудник»
спричинува́тіти
«тс.»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
прычы́на | білоруська |
причи́на | болгарська |
přіčіna | верхньолужицька |
причина | македонська |
рśісуnа | нижньолужицька |
przyczyna | польська |
причи́на | російська |
рríčіnа | словацька |
рříčіnа | чеська |
причини́ти «додати, доробити» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України