ПРИЛУКА — ЕТИМОЛОГІЯ

лу́ка́ «рівна місцевість, вкрита травою, луг; вигин річки або берега моря; [місце біля хати, де косять траву О; сінокісна низина у вигині річки Ч]»

псл. lǫka «кривизна; затока, вигин річки; місцевість у вигині річки; луг», пов’язане чергуванням голосних з *lękti «гнути, кривити»;
споріднене з лит. lankà «луг над річкою; долина», лтс. lañka «низина, рівнина; вигин річки», лит. įˊlanka «затока»;
р. лука́ «вигин, поворот річки; кривизна; [луг; затока]», бр. лука́ «вигин річки», др. лука «вигин; затока; хитрість, підступність», п. łąka «місцевість, поросла травами», ч. louka, ст. lúka, слц. lúka, вл. нл. łuka «тс.», болг. лъка́ «вигин; низина над річкою, луг; пасовище», м. лака «волога місцевість над річкою з хорошою пашею», схв. лу́ка «порт, пристань; луг», слн. lóka «болотистий луг у долині», стсл. лѫка «затока: болото»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

залу́ка «вигин річки»
лу́ки «заплавний луг у вигині річки» (мн.)
луківни́к
луківни́цтво
лучани́й «луговий»
лу́чки «вигин річки; луг у вигині ріки»
лучни́й «тс.»
палу́ка «лука»
прилу́ка
узлучина
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лука́ «вигин річки» білоруська
лъка́ «вигин; низина над річкою, луг; пасовище» болгарська
łuka «тс.» верхньолужицька
лука «вигин; затока; хитрість, підступність» давньоруська
lañka «низина, рівнина; вигин річки» латиська
lankà «луг над річкою; долина» литовська
įˊlanka «затока» литовська
лака «волога місцевість над річкою з хорошою пашею» македонська
łuka «тс.» нижньолужицька
łąka «місцевість, поросла травами» польська
lǫka «кривизна; затока, вигин річки; місцевість у вигині річки; луг» праслов’янська
*lękti «гнути, кривити» праслов’янська
лука́ «вигин, поворот річки; кривизна; [луг; затока]» російська
лу́ка «порт, пристань; луг» сербохорватська
lúka словацька
lóka «болотистий луг у долині» словенська
лѫка «затока: болото» старослов’янська
louka чеська
lúka (ст.) чеська

лу́чи́ти «єднати; з’єднувати;сполучати»

пізніше, можливо, під впливом префіксальних утворень, відбулося розщеплення семантики слова на «з’єднувати» і «роз’єднувати»;
висловлювалась думка, що укр. [лучи́ти] «з’єднувати» є запозиченням з польської мови (Brückner 308);
споріднене з лит. lankúoti «гнути, робити гнучким», lankýti «відвідувати», lánkioti «обходити», лтс. lùocît «нахиляти, направляти», прус. lunkis;
давнє значення частково збереглося в слн. lóčiti «гнути», ч. ст. lúčiti se «згинатися, хилитися», можливо, також в укр. [вилуча́тися] «триматися криво, мати викривлений хребет», [вилу́чуватися] «вигинатися дугою»;
псл. lǫčiti, початково ітератив до *lękti «гнути, згинати, вигинати», пов’язане також з lǫкъ, укр. лук (зброя), lękъ, укр. ляк;
р. [лучи́ть] «єднати», отлучи́ть, разлучи́ть, случи́ть, бр. лучы́ць «з’єднувати», др. лучити «відокремлювати», п. łączyć «з’єднувати, сполучати», ч. loučili «розділяти», ст. і поет. «з’єднувати», loučiti se «розлучатися, закінчуватися», ст. lúčiti «відокремлювати», слц. lúčit’ «тс.; розлучати», lúčit’ sa «прощатися, відходити», нл. łucyś «з’єднувати, в’язати», болг. лъ́ча «відокремлювати», лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей», м. лачи «відокремлювати, відлучати», схв. лýчити «ділити, відокремлювати», слн. ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти», стсл. лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ви́лука «виділення»
вилуча́ти «виділяти; відокремлювати і брати із стада (свою худобу); [вибирати Я]»
ви́лучка «виняток»
вилучний «винятковий»
відлуча́ти «відокремлювати; віднімати (дитину)»
відлуча́тися «відокремлюватися; розлучатися; виїжджати, виходити на якийсь час»
відлу́чення (від церкви)
відлу́чка
відлу́чний «відокремлений, такий, що відокремився»
відлу́чно «особливо, окремо»
долучи́ти «додати»
залу́ка «затягування в свою компанію; заманювання свійської тварини у двір чи до хліва Я; вербування, приманка, приєднання Пі»
залучи́ти
залу́чно «включно»
злу́ка «з’єднання»
злучи́ти
злу́чка
злу́чний «стосовний до злучки; [зговірливий, схильний Бі]»
злу́чованці «пара волів в упряжці»
луча́ти «тс.»
луча́тиси(са) «тс.»
лучба́ «зв’язування, комунікація; транспорт»
лучи́тися «єднатися, сполучатися»
лу́чка «низка»
наодлу́ці «відокремившись»
нерозлу́чний
позлучи́ти
получи́ти «з’єднати»
прилу́ка «приєднання»
прилучи́ти «додати, приєднати»
прилучи́тися «приєднатися»
розлу́к (у сполученні [на р. повідати] «говорити роздільно»)
розлуки «прощання, розлучення; [різниця ВеУг; знахарський засіб проти чаклування]»
розлу́чена «тс.»
розлу́чений
розлу́чення «розлука; розрив шлюбу»
розлу́чення «відокремлення своєї худоби від спільного стада після закінчення випасання на полонині»
розлучи́ти
розлучі́ння «тс.»
розлу́чний «пов’язаний з розлученням; [переконливий, ясний Нед]»
розлу́чник
розлу́чно «роздільно; розумно, зрозуміло, ясно»
розлучо́нка «жінка, яка розлучилася з чоловіком»
сполу́ка
сполу́чення
сполучи́мий
сполучи́ти
сполучний
сполу́чник
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лучы́ць «з’єднувати» білоруська
лъ́ча «відокремлювати» болгарська
лъ́ча се «відокремлюватися, уникати людей» болгарська
лучити «відокремлювати» давньоруська
lùocît «нахиляти, направляти» латиська
lankúoti «гнути, робити гнучким» литовська
lankýti «відвідувати» литовська
lánkioti «обходити» литовська
лачи «відокремлювати, відлучати» македонська
łucyś «з’єднувати, в’язати» нижньолужицька
łączyć «з’єднувати, сполучати» польська
lǫčiti праслов’янська
*lękti «гнути, згинати, вигинати» праслов’янська
lękъ праслов’янська
lǫкъ праслов’янська
lunkis прусська
лучи́ть «єднати» російська
отлучи́ть російська
разлучи́ть російська
случи́ть російська
лýчити «ділити, відокремлювати» сербохорватська
lúčit' «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» словацька
lúčit' sa «тс.; розлучати»«прощатися, відходити» словацька
lóčiti «гнути» словенська
ločíti «відокремлювати, розділяти; розрізняти» словенська
лѫчити «ділити, відокремлювати, розлучати» старослов’янська
лучи́ти «з’єднувати» українська
вилуча́тися «триматися криво, мати викривлений хребет» українська
вилу́чуватися «вигинатися дугою» українська
лук (зброя) українська
ляк українська
lúčiti se «згинатися, хилитися» (ст.) чеська
loučili «розділяти» (ст.) і поет. чеська
loučiti se «з’єднувати»«розлучатися, закінчуватися» чеська
lúčiti «відокремлювати» (ст.) чеська

лу́чи́ти «цілитися; попасти»

псл. lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити», звідки «досягнути, знайти; допустити», lučatі (ітератив), lučiti sę «трапитися»;
споріднене з лит. láukti, láukiu «чекати, очікувати», suláukti «дочекатися, дожити, одержати», lūkėˊti «очікувати», прус. laukīt «шукати», лтс. lũkât «дивитися, поглядати; пробувати», nùolũkât «оглядатися, спостерігати», nùolũks «ціль, намір», дінд. lókate «спостерігає», locanam «око», гр. λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю», кімр. go-lwg «зір, обличчя», llygad (*lukato-) «око»;
іє. *leuk- «дивитися; світити, блищати»;
початкове значення «дивитися за чим-небудь, очікувати», звідки розвинулось «цілитися, кидати, попадати, одержувати»;
менш імовірний зв’язок з гр. λαγκάνω «одержую за жеребом» (Преобр. І 481; Fick І 536; Boisacq 549), а також з псл. lǫčiti, укр. [лу́чи́ти1] «з’єднувати» (Brückner KZ 42, 354–355; Taszycki PF 12, 63; про омонімію в слов’янських мовах див. Булаховський Вибр. пр. III 321);
р. [лучи́ть] «випадати, допускати; послати», [луча́ть] «випадати, допускати; цілитися», [лучи́ться] «трапитися», случи́ться «тс.», слу́чай «випадок», бр. лу́чыць «влучити, попасти», др. лучити «знайти», лучитися «трапитися», п. łuczyć «кинути, мітити; попасти», ч. заст. і поет. lučiti «кинути, кидати, метати», засі. loučeti «метати, стріляти», ст. lučiti «кинути (камінь)», слц. [lúčiť] «кинути (камінь)», нл. łucyś se «траплятися», болг. [лу́ча] «цілитися; попадати», м. [лучи] «кинути», схв. слу́чити се «трапитися; потрапити», ст. лу́чити «знаходити, досягати», слн. ст. і діал. lučíti «кинути», стсл. лоучити сѧ «зустрітися, трапитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

вилуча́тися «траплятися»
влу́чи́ти «точний удар»
влу́чний
луча́й «випадок»
луча́тися
лу́чен «тс.»
лучи́тися «трапитися»
лу́чни́й «який добре лучить або з якого добре лучити»
полу́ка «успіх, удача»
получити «одержати»
полу́чний «вдалий, щасливий»
прилу́ка «пригода, випадок»
прилучити «одержати»
прилучи́тися «трапитися»
случа́й «випадок»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
лу́чыць «влучити, попасти» білоруська
лу́ча «цілитися; попадати» болгарська
λεύσσω «дивлюся, бачу, помічаю» грецька
λαγκάνω «одержую за жеребом» грецька
lókate «спостерігає» давньоіндійська
locanam «око» давньоіндійська
лучити «знайти» давньоруська
лучитися «трапитися» давньоруська
go-lwg «зір, обличчя» кімрська
llygad кімрська
*lukato- кімрська
lũkât «дивитися, поглядати; пробувати» латиська
nùolũkât «оглядатися, спостерігати» латиська
nùolũks «ціль, намір» латиська
láukti литовська
láukiu «чекати, очікувати» литовська
suláukti «дочекатися, дожити, одержати» литовська
lūkėˊti «очікувати» литовська
лучи «кинути» македонська
łucyś se «траплятися» нижньолужицька
łuczyć «кинути, мітити; попасти» польська
lučili «цілитися; кидати в ціль; потрапити» праслов’янська
звідки «досягнути, знайти; допустити» праслов’янська
lučatі (ітератив) праслов’янська
lučiti sę «трапитися» праслов’янська
lǫčiti праслов’янська
laukīt «шукати» прусська
лучи́ть «випадати, допускати; послати» російська
луча́ть «випадати, допускати; цілитися» російська
лучи́ться «трапитися» російська
случи́ться «тс.» російська
слу́чай «випадок» російська
слу́чити се «трапитися; потрапити» сербохорватська
лу́чити «знаходити, досягати» (ст.) сербохорватська
lúčiť «кинути (камінь)» словацька
lučíti «кинути» (ст.) і (діал.) словенська
лоучити сѧ «зустрітися, трапитися» старослов’янська
лу́чи́ти «з’єднувати» українська
lučiti «кинути, кидати, метати» (заст.) і поет. чеська
loučeti «метати, стріляти» (заст.) чеська
lučiti «кинути (камінь)» (ст.) чеська
*leuk- «дивитися; світити, блищати» ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України