ПОРХАЛО — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *p^ъr̥xati, пов’язане чергуванням голосних з *porxъ «порох»;

[порхли́вий], очевидно, являє собою кальку п. pierzchliwy «швидкий, летючий; боязкий», похідного від pierzchać «тікати», яке продовжує псл. *p^ьr̥xati, пов’язане з *p^ъr̥xati;

р. порха́ть «пурхати», ч. prchati «тікати; випаровуватися», слц. prchat’ «тс.», схв. пр́хати «пурхати; махати крилами», слн. prhútati «пурхати»;

очевидно, звуконаслідувальне утворення, паралельне до по́рхати, пу́рхати;

вважається також (Machek ESJČ 483) пов’язаним з давнім коренем іє. *pers- «утікати», наявним у хет. pars- «тс.»;

р. [пы́ркнуть] «злетіти», бр. пы́рхаць «пурхати», п. pierzchnąć «пурхнути; утекти», ч. prchati «утікати; звітрюватися, випаровуватися», слц. pŕchat’ «тс.», вл. pjerchać «пурхати», pjerchnyć, нл. pjerchaś, болг. пъ́рхам «тс.», схв. пр́хнути «пурхнути, полетіти»;

р. по́ршень вважається похідним від дієслова порха́ть, спорідненого з укр. по́рхати, або пов’язується з [по́ршень] «вид селянського взуття, постіл», етимологічно неясним;

запозичення з російської мови;

бр. по́ршань;

звуконаслідувальне утворення, паралельне до по́рхати (пор. р. порх);

на думку Шахматова (ИОРЯС 7/2, 336), ур замість ор виникло на місці давнього *^ъr̥ перед складом з у;

п. [purchać] «пурхати» (з укр.?);