ПОЛЯРИЗАЦІЯ — ЕТИМОЛОГІЯ
по́люс
запозичення з латинської мови;
лат. polus «полюс, небосхил, полярна зірка» зводиться до гр. πόλος «вісь, кінець осі; полюс; оберт», спорідненого з дінд. cárati «блукає, рухається», дісл. hvel «колесо», псл. kolo «колесо»;
р. бр. болг. по́люс «полюс», п. polarny «полярний», ч. слц. слн. pól «полюс», м. пол, рідк. полус, схв. по̑л «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
поляриза́тор
«оптичний прилад для поляризації світла»
поляриза́ція
поляризува́ти
«викликати поляризацію»
поля́рний
поля́рник
припо́люсний
приполя́рний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| по́люс «полюс» | білоруська |
| по́люс «полюс» | болгарська |
| πόλος «вісь, кінець осі; полюс; оберт» | грецька |
| cárati «блукає, рухається» | давньоіндійська |
| hvel «колесо» | давньоісландська |
| polus «полюс, небосхил, полярна зірка» | латинська |
| пол | македонська |
| polarny «полярний» | польська |
| kolo «колесо» | праслов’янська |
| по́люс «полюс» | російська |
| по̑л «тс.» | сербохорватська |
| pól «полюс» | словацька |
| pól «полюс» | словенська |
| pól «полюс» | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України