ПОЛУСК — ЕТИМОЛОГІЯ

споріднене з лтс. láušķēt «стукати», laušķinât «тріскати, тріщати, лопатися з тріском, гуркотіти, стукотіти», laũkšķêt, laũkšêt «тріскати, тріщати», лит. lùskoti «бігти»;

нерідко розглядається як тотожне з луска́¹, лу́скати¹ «чистити, лузати, лущити», при цьому первісним значенням вважається «тріскатися, розриватися» (Преобр. І 475–476; Bern. I 747; Holub–Kop. 211);

вважається також власне слов’янським утворенням, яке не має відповідників в індоєвропейських мовах і є формою інтенсива на -sk- від lupati ( ‹ *lup-skati) звуконаслідувального походження (Machek ESJČ 344– 345);

р. [лусь, луск] (виг.), [лу́скать] «тріщати; ударяти, бити; базікати; гавкати», бр. лусь (виг.), лу́скаць «тріщати; тріскати; [хрустіти; лопатися з тріском]», п. [łusk] (виг.), [łuskać] «потріскувати (про стіни, пальці); багато пити (алкоголю); (ст.) тріщати, хрустіти», ч. [lusk] (виг.), luskati «хлопати; тріскати», louskati «спричиняти тріск, тріщати», ст. luskati, lúskati «тріскати, тріщати», слц. lusk (виг.), lúskat’ «ударяти пальцями; тріскати», вл. łusk (виг.), łuskat’ «тріскати, тріщати, лопатися з тріском; глухо дзвеніти, звучати», болг. [лу́снеш] «тріснеш, лопнеш», лю́скам «бити, ударяти; (бренькати; колихати; багато пити]», схв. ст. ljȕskati «бити по м’ячу; [балакати, базікати]», слн. lúskati «ударяти, бити; тріскати, хлопати; [пити]», цсл. лɤснѫти «луснути»;– псл. lusъ, lusкъ (вигуки), luskati «спричиняти шум, тріск, гуркіт, стук; тріскати, тріщати; ударяти з шумом, стукати, хлопати», паралельне до loskati, *lesčěti;