ПОЛКОВНИКУВАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

полк «військова одиниця із самостійним управлінням і господарством, яка входить переважно до складу дивізії або бригади; в Україні в XVI--XVIII ст. -- військова й адміністративно-територіальна одиниця»

псл.úl̥kъ «тс.; полк»;
очевидно, давнє запозичення з германських мов;
дісл. днн. дфриз. folk «народ, натовп, юрба; зграя, маса, купа; плем’я, рід», двн. folk (folc) «народ; загін, військо», дангл. folc «народ, натовп» генетично пов’язані з алб. plogu «купа, натовп», лат. plēbs (ст. plēbēs) «тс.; плебс, народні маси, простий народ», гр. πληϑος «безліч, сила; натовп», псл.ьl̥nъ «повний, густий», укр. по́вний;
запозиченими від слов’ян вважаються лит. pul˜kas «натовп, ватага, зграя, юрба; загін, полк», лтс. pùlks (pulˆks) «тс.»;
твердження про власне слов’янське походження псл.ъl̥kъ (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 223–227; Фортунатов ИТ ІІ 150; Вrückner 448; Mikl. EW 236) менш обґрунтоване;
р. полк, [поло́к] «юрба (дівчат)», бр. полкр.), др. пълкъ «військо; загін, підрозділ війська, полк; воїнство, військові сили; битва, бій; війна, похід; стан, народ; частина; зібрання», п. pułk «полк», ч. слц. pluk, вл. połk, болг. ст. пълк «тс.», болг. м. полк «тс.» (з р.), схв. пу̑к «тс.; народ, люди, натовп», слн. рólk «полк», стсл. плъкъ «натовп;` колона; бойовий порядок; угруповання»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

ополча́ти «(заст.) озброювати для війни, створювати ополчення; підбурювати, настроювати проти кого-, чого-небудь»
ополча́тися «(заст.) підійматися на війну, іти війною; виступати з нападками, з різкою критикою»
ополче́нець «учасник, боєць ополчення»
ополче́нє «озброєння, підготовка до війни; зброя; оборона, захист»
ополче́ння «військо, що створюється з народних мас»
півк
підполко́вник «військове звання рангом нижче полковника; особа, що має це звання»
повк «тс.»
повко́вник «начальник, правитель полкової області, що обирався полковою радою відкритим голосуванням і затверджувався гетьманським універсалом; командир полку»п. ?)
полкови́й «(заст.) офіцер полку»
полко́вник «(заст.) тс.; офіцерське звання або чин в армії; особа, яка носить це звання»
полковникі́вна «дочка полковника»
полковникува́ти «бути полковником»
полко́вництво «посада військового губернатора і командуючого військом округу в гетьманщині; посада командира полку»
полко́вниця «дружина полковника»
полковниче́нко «син полковника» (заст.)
полко́вничий «полковник»
полко́вничиха «тс.»
полчани́н «однополчанин; воїн, боєць, солдат»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
plogu «купа, натовп» албанська
полкр.) білоруська
полк «тс.»р.) болгарська
połk верхньолужицька
πλη̃ϑος «безліч, сила; натовп» грецька
folc «народ, натовп» давньоанглійська
folk «народ; загін, військо» (folc) давньоверхньонімецька
folk «народ, натовп, юрба; зграя, маса, купа; плем’я, рід» давньоісландська
folk «народ, натовп, юрба; зграя, маса, купа; плем’я, рід» давньонижньонімецька
пълкъ «військо; загін, підрозділ війська, полк; воїнство, військові сили; битва, бій; війна, похід; стан, народ; частина; зібрання» давньоруська
folk «народ, натовп, юрба; зграя, маса, купа; плем’я, рід» давньофризька
plēbs «тс.; плебс, народні маси, простий народ» (ст. plēbēs) латинська
pùlks «тс.» (pulˆks) латиська
pulˆks латиська
pul˜kas «натовп, ватага, зграя, юрба; загін, полк» литовська
полк «тс.»р.) македонська
pułk «полк» польська
*р<SUP>ú</SUP>l̥kъ «тс.; полк» праслов’янська
*р<SUP>ь</SUP>l̥nъ «повний, густий» праслов’янська
*р<SUP>ъ</SUP>l̥kъ праслов’янська
полк російська
поло́к «юрба (дівчат)» російська
пу̑к «тс.; народ, люди, натовп» сербохорватська
pluk словацька
рólk «полк» словенська
плъкъ «натовп;` колона; бойовий порядок; угруповання» старослов’янська
по́вний українська
pluk чеська
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України