ПОЛКОВНИКУВАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
полк «військова одиниця із самостійним управлінням і господарством, яка входить переважно до складу дивізії або бригади; в Україні в XVI--XVIII ст. -- військова й адміністративно-територіальна одиниця»
псл. *рúl̥kъ «тс.; полк»;
очевидно, давнє запозичення з германських мов;
дісл. днн. дфриз. folk «народ, натовп, юрба; зграя, маса, купа; плем’я, рід», двн. folk (folc) «народ; загін, військо», дангл. folc «народ, натовп» генетично пов’язані з алб. plogu «купа, натовп», лат. plēbs (ст. plēbēs) «тс.; плебс, народні маси, простий народ», гр. πληϑος «безліч, сила; натовп», псл. *рьl̥nъ «повний, густий», укр. по́вний;
запозиченими від слов’ян вважаються лит. pul˜kas «натовп, ватага, зграя, юрба; загін, полк», лтс. pùlks (pulˆks) «тс.»;
твердження про власне слов’янське походження псл. *ръl̥kъ (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 223–227; Фортунатов ИТ ІІ 150; Вrückner 448; Mikl. EW 236) менш обґрунтоване;
р. полк, [поло́к] «юрба (дівчат)», бр. полк (з р.), др. пълкъ «військо; загін, підрозділ війська, полк; воїнство, військові сили; битва, бій; війна, похід; стан, народ; частина; зібрання», п. pułk «полк», ч. слц. pluk, вл. połk, болг. ст. пълк «тс.», болг. м. полк «тс.» (з р.), схв. пу̑к «тс.; народ, люди, натовп», слн. рólk «полк», стсл. плъкъ «натовп;` колона; бойовий порядок; угруповання»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ополча́ти
«(заст.) озброювати для війни, створювати ополчення; підбурювати, настроювати проти кого-, чого-небудь»
ополча́тися
«(заст.) підійматися на війну, іти війною; виступати з нападками, з різкою критикою»
ополче́нець
«учасник, боєць ополчення»
ополче́нє
«озброєння, підготовка до війни; зброя; оборона, захист»
ополче́ння
«військо, що створюється з народних мас»
півк
підполко́вник
«військове звання рангом нижче полковника; особа, що має це звання»
повк
«тс.»
повко́вник
«начальник, правитель полкової області, що обирався полковою радою відкритим голосуванням і затверджувався гетьманським універсалом; командир полку»
(з п. ?)
полкови́й
«(заст.) офіцер полку»
полко́вник
«(заст.) тс.; офіцерське звання або чин в армії; особа, яка носить це звання»
полковникі́вна
«дочка полковника»
полковникува́ти
«бути полковником»
полко́вництво
«посада військового губернатора і командуючого військом округу в гетьманщині; посада командира полку»
полко́вниця
«дружина полковника»
полковниче́нко
«син полковника»
(заст.)
полко́вничий
«полковник»
полко́вничиха
«тс.»
полчани́н
«однополчанин; воїн, боєць, солдат»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| plogu «купа, натовп» | албанська |
| полк (з р.) | білоруська |
| полк «тс.» (з р.) | болгарська |
| połk | верхньолужицька |
| πλη̃ϑος «безліч, сила; натовп» | грецька |
| folc «народ, натовп» | давньоанглійська |
| folk «народ; загін, військо» (folc) | давньоверхньонімецька |
| folk «народ, натовп, юрба; зграя, маса, купа; плем’я, рід» | давньоісландська |
| folk «народ, натовп, юрба; зграя, маса, купа; плем’я, рід» | давньонижньонімецька |
| пълкъ «військо; загін, підрозділ війська, полк; воїнство, військові сили; битва, бій; війна, похід; стан, народ; частина; зібрання» | давньоруська |
| folk «народ, натовп, юрба; зграя, маса, купа; плем’я, рід» | давньофризька |
| plēbs «тс.; плебс, народні маси, простий народ» (ст. plēbēs) | латинська |
| pùlks «тс.» (pulˆks) | латиська |
| pulˆks | латиська |
| pul˜kas «натовп, ватага, зграя, юрба; загін, полк» | литовська |
| полк «тс.» (з р.) | македонська |
| pułk «полк» | польська |
| *р<SUP>ú</SUP>l̥kъ «тс.; полк» | праслов’янська |
| *р<SUP>ь</SUP>l̥nъ «повний, густий» | праслов’янська |
| *р<SUP>ъ</SUP>l̥kъ | праслов’янська |
| полк | російська |
| поло́к «юрба (дівчат)» | російська |
| пу̑к «тс.; народ, люди, натовп» | сербохорватська |
| pluk | словацька |
| рólk «полк» | словенська |
| плъкъ «натовп;` колона; бойовий порядок; угруповання» | старослов’янська |
| по́вний | українська |
| pluk | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України