ПОЛИТ — ЕТИМОЛОГІЯ
Іполи́т
через церковнослов’янське посередництво запозичено з грецької мови;
гр. Ἱππόλυτος (букв.) «той, хто розпрягає коней» утворене з основ іменника ἵππος «кінь» і дієслова λύω «звільняю, відпускаю, розпрягаю»;
р. Ипполи́т, бр. Іпалі́т, Гіпалі́т, п. Hipolit, ч. Hippolyt, слц. Hypolit, болг. Иполи́т, м. Иполит, схв. Иполит, Hipolit, слн. Hipolit, стсл. Иполоутъ, Иполитъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Іпполѵт
«конецъ; раздрѣшитель, свобод(ь)»
(1627)
Поли́т
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Іпалі́т | білоруська |
| Гіпалі́т | білоруська |
| Иполи́т | болгарська |
| Ἱππόλυτος «той, хто розпрягає коней» (букв.) | грецька |
| ἵππος «кінь» | грецька |
| λύω «звільняю, відпускаю, розпрягаю» | грецька |
| Иполит | македонська |
| Hipolit | польська |
| Иполит | сербохорватська |
| Hypolit | словацька |
| Hipolit | словенська |
| Иполоутъ | старослов’янська |
| Иполитъ | старослов’янська |
| Hippolyt | чеська |
| Ипполи́т | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України