ПНІ — ЕТИМОЛОГІЯ

зіставлення з лит. pìnas «жердина в тині» (Machek ESJČ 443) не враховує зв’язку цього литовського слова з лит. pìnti «плести, вити», спорідненим з укр. п’я́сти́, пну́ти (Fraenkel 594);

іє. *pin- «шматок дерева, деревинка»;

споріднене з гр. πίναξ «дошка, картина», дінд. pínākam «палиця, стебло»;

псл. pьnь;

р. бр. пень, др. пень, пьнь, п. pień, ч. peň «стовбур», слц. peň «стовбур, пень», вл. нл. pjeńk «пень, колода; палиця; кореневище», полаб. pan, болг. пън, м. пен, схв. пȃњ, слн. pánj, стсл. пьнь «тс.»;

похідне утворення від пень, можливо, ще праслов’янське (псл. *ob-pьnьka – Machek ESJČ 415);

назва пояснюється тим, що ці гриби ростуть переважно на старих пеньках або на нижній частині стовбурів хворих дерев чи навколо них;

р. опёнок, [опёнка, опёныш], (мн.) опёнки, [опе́ньки], опя́та «тс.», бр. апе́нька, п. opieńka, ч. opěnka, opeňka, [vopinka], слц. opienok;

основою для перенесення є значення «щось погане, непотрібне»;

п. łobuz «пустун, шибеник; нікчема, гультяй», [łobus] «тс.» (звідки й ч. [lobus] «гультяй») пов’язується з łobuzie «зарослі, бур’яни» і зіставляється у семантичному плані з словами на позначення дерева, бур’янів, пенька, зілля, які у переносному значенні стосуються людей (як р. хлыст «гнучка лозина; пройдисвіт, волоцюга», укр. пень, п. pién);

очевидно, запозичення з польської мови;

роз-глядалось як афективне утворення від імені Пантелій (Чернышев RSl 13, 157);

похідне утворення від *пентюх, що, як і р. болг. пе́нтюх «тюхтій, телепень», бр. [пенцю́х] «оцупок; товстун», загальноприйнятої етимології не має;

пов’язувалося з пень (Matze-nauer LF 12, 331; Преобр. ІІ 36);

зіставлялося з укр. [бендю́х] «пузо» (Bonkalo AfSlPh 36, 467);

р. [пентюхова́тый];

очевидно, пов’язане з пень;

первісно могло означати нічне світіння деревної трухи на викопаних старих пнях;

достовірної етимології не має;

можливо, пов’язане зі пну́ти, спина́ти, п’я́сти́, а також пень;

менш імовірні пов’язання з п. trzpień «шпеник (у пряжці)» (Brückner 509), з лат. spīna «шип, колючка» (Грот РФВ І 36; Горяев 425), з н. Spindel «веретено» (Фасмер IV 472), останнє з яких сам автор оцінює як малоймовірне;

р. шпень, шпенёк, бр. шпень, п. spionek «шип, шпеник (у пряжці); шпилька ткацького човника», [szpionek], spień «тс.», ч. špendlík «булавка», нл. špjeńc «скалка, колючка; жало; стріла; паросток»;