ПЛЮЩИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

можливо, споріднене з лит. plauskà «велика лучина, тріска, скалка», pliaυ̃skė «тс.», pliauskà «поліно, плаха, колода», лтс. plaυ̃ksta «долоня», plàusta «тс.»;

псл. [pljusk- (pljušt-)] «робити плоским», пов’язане чергуванням голосних з ploskъ «плоский»;

р. плю́щить «робити плоским», [плю́снуть] «тс.», бр. плю́шчыць «плющити», [плю́скаць] «заплющувати (очі)», [плѣщиць] «сплющувати», п. pluskwa «блощиця»;

назва зумовлена тим, що цвітяне стебло у лепехи сильно сплющене (Флора ІІІ 6; Вісюліна–Клоков 83–84; Нейштадт 145–147; Симоновић 9);

пов’язане з плю́щити «робити плоским, роздавлювати»;

бр. плюшча́й «їжача голівка, Sparganium L.», п. [pluszczaj] «лепеха звичайна, Acorus calamus L.»;

сумнівне зіставлення плющ з лтс. plauskas «лупа», схв. пљу̏скē «висип», лит. plѝskos «пасмо волосся», норв. [flustr] «скалка, лупа», [flus, flusk] «тс.» (Būga RR ІІ 518; Specht 117–118) або з дінд. puccháḥ «хвіст; прут, лозина» (Agrell Zur bsl. Lautgesch. 35);

назви зумовлені блювотними властивостями, неприємним смаком ягід плюща;

псл. [pljuščь] «плющ, прочитан», пов’язане з pl’uti (plьvati) «плювати», паралельне псл. [bljuščь] «плющ, Hedera helix L.» від blьvati, bljujǫ «блювати, блюю»;

р. плющ, бр. плюшч, полаб. pl’äust’ (pl’aust’ă), схв. пљу̏шт, слн. plúšč «тс.»;

очевидно, результат видозміни форм [плю́жить (пля́жить), плю́щить] «тс.», зближених з основами ли́ти (ллє), [в’юга́] та iн;

очевидно, результат контамінації основ [плюхо́та] «негода, сніг з дощем і вітром» і [пля́ґа] «мокра погода», [пля́ха] «тс.»;

пор. аналогічні утворення лит. pliauškėˊti «бити, ляскати (батогом), плескати (руками); плескатися (у воді)», pliáukšti «базікати»;

очевидно, звуконаслідувальне, як і паралельне з іншим ступенем вокалізму pleskъ «плеск»;

псл. pljuskъ «тс., плюск»;

р. [плю́снуться] «з плюскотом упасти (у щось рідке); швидко або незграбно сісти не на своє місце», плю́хнуться «тс.», плюх (виг.), [плюща́ть] «плескати», бр. плю́скаць «цмокати (цілувати)», плю́снуць «тс.; [ляснути долонею; швидко, раптово впасти]», плюсь «цмок», плюх «шльоп, лясь», плю́хаць «плюхати, плескати, бризкати», плю́хнуць «тс.; [дати ляпаса]», др. плюскъ «звук (?), плеск (?)», п. plusk «плеск, плескіт, плюсь», pluskać «плескати, плюскати», plusnąć «тс.», ч. [pluskot] «плескіт», [pluskotati] «плескати» (про воду, дощ), слц. plúskat’ «тс.», вл. plusk «плеск, плескіт; ляпка, пляма», pluskać «плескати» (про воду), нл. pluskaś «тс.», болг. плю́сък «удар (батога)», плющя́ «бити, ляскати (батогом); плескати; лопотіти на вітрі», м. плуска «плюхатися», плусне «плюхнутися», схв. пљу̏с (виг.) «лясь, бах; плюсь», пљу́скати «плюскати, плескати, бризкати; виливати (воду з човна)», пљу̏снути «тс.; впасти», слн. pljúsk «плюскіт», pljúskati «плюскати, ляскати», стсл. плюскъ «шум»;

псл. [pljušč- (‹*pljuskj-)] «швидко текти; сильно лити, періщити» (про дощ), не зовсім ясне;

можливо, результат контамінації звуконаслідувального pljuskъ «шум; плюск» і [pljuta] «злива, негода, дощова пора»;

пор. лтс. plīkšķēt «стукати» (про дощові краплі), лит. pliѝkata «рідке болото»;

р. [плюща́ть] «(про дощ); текти струменем», бр. [плю́шчэць] «періщити (про дощ); текти цівкою (про кров)», [плю́щить, плющы́ць] «тс.», [плю́хчиць] «литися, періщити» (про дощ), плю́хаць «тс.», п. pluszczeć «тс.; цебеніти, юшити (про кров)», слц. pl’ušt’ «погана погода (з дощами)», [pl’ušt’ava] «тс.», pl’ušt’at’ «сильно лити, періщити (про дощ); швидко текти (про кров)», болг. [плющя́] (про дощ), схв. пљу́скати «лити, періщити» (про дощ), пљу́штати «тс.», пљу̑сак «злива, заливний дощ»;