ПЛУГИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
плуг
псл. plugъ «плуг»;
загальновизнаної етимології не має;
можливо, похідне утворення від plužiti «тягти по землі», з яким пов’язане ч. plouhati, ploužiti «тс.», п. ст. [płużyć] «тягатися; волочитися, вештатися», укр. [плуга́нити] «повільно йти, плентатися», де, як і в псл. plugъ «плуг», основа plu-g- визнається суфіксальним розширенням давнього іє. *plou̯- (*pleu̯-) «тягти; текти, лити, литися» (Brückner AfSlPh 23, 626; Machek ESJČ 463–464; Holub–Lyer 379; Мартынов Сл.-герм. взаимод. 175–178; Трубачев Сл. языкозн. 1988, 307; Moszyński JP 36, 1–5; Terras ZfSlPh 19, 123);
менш імовірне виведення слов’янських форм (Фасмер III 287; Преобр. II 78; Brückner 422; AfSlPh 42, 142; Holub–Kop. 206; Schuster-Šewc 1093–1094; Skok II 690; Критенко Вступ 532; Мейе ОЯ 130; Kiparsky GLG 258; Mеringer IF 16, 184–185; 17, 100–101; 18, 244–245; Uhlenbeck AfSlPh 15, 490; PBrB 35, 176–177; Torp 222; van Wijk LF 23, 366–367; 28, 125–126; Meillet Études 179; Stender-Petersen 407–408) з пгерм. *plōga «плуг», до якого зводяться двн. pfluog, pfluoc, дісл. plógr, пізнє дангл. plōg, plōh «тс.»;
р. бр. болг. м. плуг «плуг», др. плугъ, п. нл. pług, ч. слц. pluh, вл. płuh, полаб. plaug, płäug, схв. плу̏г, слн. plúg, стсл. плоугъ «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
передплу́жник
підплужанки
«бики до плуга»
підплу́жник
«віл, придатний для роботи з плугом»
плуга́р
«той, хто оре плугом; той, хто працює біля плуга на копальних роботах»
плуга́та́р
плуга́ти́р
«плугатар»
плуга́тор
плуга́ч
плугове́
«податок від плуга»
плугови́ця
«відбування панщини з плугом»
плуго́тар
плужани́н
плу́жи́ти
«орати плугом; об- робляти землю плужком; везти, таланити»
плужкова́ть
«прополювати за допомогою підгортальника»
плужни́й
«оснащений плугом»
плу́жник
«тс.»
плужни́ця
«вид плуга, косуля»
плужо́к
«невеликий культиватор»
поплу́жне
«поземельний податок від плуга»
(заст.)
розплу́га
«борозна»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
плуг «плуг» | білоруська |
плуг «плуг» | болгарська |
płuh | верхньолужицька |
plōg | давньоанглійська |
plōh «тс.» | давньоанглійська |
pfluog | давньоверхньонімецька |
pfluoc | давньоверхньонімецька |
plógr | давньоісландська |
плугъ | давньоруська |
*plou̯- «тягти; текти, лити, литися» (*pleu̯-)(Brückner AfSlPh 23, 626; Machek ESJČ 463--464; Holub--Lyer 379; Мартынов Сл.-герм. взаимод. 175--178; Трубачев Сл. языкозн. 1988, 307; Moszyński JP 36, 1--5; Terras ZfSlPh 19, 123) | індоєвропейська |
плуг «плуг» | македонська |
pług | нижньолужицька |
plaug | полабська |
płäug | полабська |
płużyć «тягатися; волочитися, вештатися» (ст.) | польська |
pług | польська |
*plōga «плуг» | прагерманська |
plugъ «плуг» | праслов’янська |
plužiti «тягти по землі» | праслов’янська |
plugъ «плуг» | праслов’янська |
плуг «плуг» | російська |
плу̏г | сербохорватська |
pluh | словацька |
plúg | словенська |
плоугъ «тс.» | старослов’янська |
плуга́нити «повільно йти, плентатися» | українська |
plouhati | чеська |
ploužiti «тс.» | чеська |
pluh | чеська |
утю́г «праска; пристрій для вирівнювання ґрунтових доріг, полів; [(перен., ірон.) телепень Чаб]»
запозичення з тюркських мов;
пор. тур. ütü «утюг», ütülemek «утюжити», аз. γтγ «утюг», каз.-тат. Ѳте «тс.», каз. γтік, башк. γтек, джерелом яких є корінь öt-/üt- «проходити крізь, через, мимо»;
форми з кінцевим -г у російській мові могли виникнути під впливом плуг, круг тощо;
р. утю́г, бр. уцю́г (тех.), [вуцю́г], п. [uciuk], болг. юти́я, м. схв. (заст.) у̀тиja;
Фонетичні та словотвірні варіанти
вутю́г
«праска»
отю́г
«тс.»
утю́ження
утю́жильний
утю́жильник
утю́жити
утю́жка
утю́жний
утю́жник
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
γтγ «утюг» | азербайджанська |
γтек | башкирська |
уцю́г (тех.) | білоруська |
вуцю́г | білоруська |
юти́я | болгарська |
γтік | казахська |
у̀тиja (заст.) | македонська |
uciuk | польська |
плуг | російська |
круг | російська |
утю́г | російська |
у̀тиja (заст.) | сербохорватська |
ütü «утюг» | турецька |
ütülemek «утюжити» | турецька |
Ѳте «тс.» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України