ПИШКА — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з російської мови;

р. пы́шка «тс.» походить від пы́шный «пухкий», спорідненого з укр. пи́шний, пи́ха́;

бр. пы́шка «тс.»;

псл. pyxati (‹ *pūsati);

давнє звуконаслідувальне утворення, споріднене з лит. pѝsti «здуватися, роздуватися», pυ̃sti «дути, віяти; роздувати; надувати; пучити», pυ̃stis «бундючитися, чванитися», pυ̃kšti «пихтіти, важко дихати», púkštyti «дути, подувати; мести, замітати (про сніг)», лтс. pūst «дути, віяти; зітхати», лат. pustula «міхур», гр. φυ̃σα «тс.; подув», φυσάω «дую, надуваю», вірм. p‘uk‘ «подув, вітер», перс. pūk «дуття», дінд. phutkarōti (phūtkarōti) «дує; кричить», норв. [f(j)usa] «із силою вилітати; свистіти (про вітер)», føyk «метелиця; заметіль»;

іє. *p(h)u-/p(h)ou-/ p(h)ou-s-;

р. пых, пы́хать «важко дихати; спалахувати, курити, палити», пыхте́ть «пихтіти», бр. пых, пы́хкаць «пихтіти; попихкувати люлькою», др. пыхати «важко дихати, задихатися», п. pykać «попихкувати люлькою», ч. pychtěti «пихтіти», слц. pýchavka «гриб порхавка, Lycoperdon», нл. pych «дихання», pychaś «важко дихати», болг. пъ́хам «тс.», м. пишка «пихтить (від натуги)», схв. пиjèхати «важко дихати; вдихати; задихатися; умирати», слн. píhati «дути», píh «подув»;

зближення з писк, пища́ти відбулось в українській і чеській мовах пізніше після деетимологізації слова;

пов’язування ч. pisk без урахування українських відповідників (Варбот 66, Этимология 1976, 35–38) з схв. [piska] «короткий кіл», [pìska] «обрубок дерева», болг. [пыска] «клин у дишлі» і з псл. pьхati (pixati) «пхати, штовхати», як і виведення (Zubatý St. a čl. I 2, 130) від псл. piskati «пищати, свистіти» або зближення (Machek ESJČ 451) з псл. šipъ «колючка», лит. speiglỹs «зародок пера», необґрунтовані;

псл. *pūs-(ьk-), *pūsk- «пух, пушок», пов’язане з *pūsa «пиха», *pūsati «пихати, дути(ся)»;

ч. pisk (pysk) «зародок пера; стрижень пера», [piskor] «стрижень пера», piskovat (pyskovat) «обростати молодим пір’ям»;

можливо, пов’язане з [пи́шки́] «пір’я пташеняти»;

неясне;