ПИПОТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ

звуконаслідувальне утворення, споріднене з лит. рỹpti «пищати», лат. pipere «тс.», англ. рір «пипоть»;

семантичний зв’язок пояснюється тим, що птахи, у яких з’являється пипоть, видають своєрідний писк;

реконструкція псл. *pitъtь «пипоть» і зведення його до іє. *pītu- «слиз, смола» (Machek ESJČ 643) мало обґрунтовані;

бр. [пы́поць] «пипоть», [пы́пло], п. pypeć, ч. ст. pipec, болг. пи́пка «тс.»;

не зовсім ясне;

пов’язується з нім. Pips «типоть, тіпун», англ. pip «тс.», що зводяться до лат. pītuīta «слиз; типоть, тіпун» (Горяев 367);

зіставляється також з укр. пи́поть, бр. [пы́пло] «пипоть, тіпун», п. pypeć, болг. пи́пка «тс.» (Mikl. EW 247), пор. ще слц. pípet’, pipet, pipec, pípät’ (Machek ESJČ 43);

Maxeк (там же) поєднує обидва погляди, виводячи це слово з псл. *pitъtjь як спорідненого з лат. pītuīta «слиз; пипоть, тіпун», іє. *pītu- «слиз, смола»;

первісне *pitъ- на ґрунті окремих слов’янських мов змінилось або в pipъ- (внаслідок асиміляції), або в tipъ- (внаслідок метатези);

помилковим є припущення про звуконаслідувальне походження слова (Holub–Kop. 385; Младенов 423);

р. типу́н, бр. ціпу́н, ч. típec «тіпун», típek, ст. tipet, слц. típec, вл. ćipk «тс.»;