ПИПА — ЕТИМОЛОГІЯ

через західнослов’янські мови запозичено із середньоверхньонімецької;

свн. pfīfe (двн. pfīf(f)a «трубка, дудка, цівка», нвн. Pfeife «свисток, дудка; люлька»), як і днн. дісл. pīpa, дангл. рīре «дудка; люлька», фр. ріре «люлька», походить від нар.-лат. *рīра «дудка», пов’язаного з лат. рīрāre «пищати» (про птахів);

р. [пи́пка] «люлька», бр. пі́пка, п. слц. pipka, ч. [рíра] «тс.»;

редуплікативне утворення (характерне для слів дитячої мови) від основи пи- «пити»;

неясне;

можливо, в якийсь спосіб пов’язане з р. [пи́па] «короткозора, підсліпувата людина»;

пов’язується також (Младенов 423; Machek ESJČ 450) з іє. *pelp-, тим самим, що й у лат. palpāre «погладжувати», укр. па́лець;

вважається звуконаслідувальним утворенням (Фасмер ІІІ 419; Holub–Kop. 273; Skok II 659);

псл. pipati «мацати»;

єдиного пояснення не має;

р. [пы́пнить] «копатися», [пы́плить] «тс.», бр. [пы́пніць] «повільно робити, копатися», [пы́пліць] «тс.», п. [pypłać] «робити недбало і повільно, бабратися», [pyplać, pyplić] «тс.», ч. piplati se «возитися, копатися», pipati «мацати», ст. opiplati «обмацати», слц. piplat’ sa «виконувати дрібну роботу; копатися, возитися», вл. piplić «тс.», piplić so «копатися, возитися», болг. пи́пам «мацаю, хватаю», м. пипа «мацає, обмацує», схв. пи̏пати «мацати; зволікати», слн. pípati «витягувати, виривати»;

запозичення з романських мов;

ісп. порт. іт. ріра «довга бочка (для вина)» споріднені з фр. ріре «велика бочка; люлька; розривний снаряд» і, далі, з сангл. англ. ріре «труба; люлька; флейта, сопілка, дуда», снн. снідерл. дфриз. дангл. рīре, шв. ріра, днн. дісл. pīpa, двн. pfīf(f)a, свн. pfīfе, сн. pīfе «тс.», разом з якими зводиться до нар.-лат. *pīpa «труба», pīpāre «пищати»;

р. заст. болг. пи́па «іспанська і португальська міра для вина (велика довга бочка)», п. ч. слц. ріра «тс.»;