ПЕРВІСНО — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з турецької мови;

тур. ağa «пан», іст. «начальник (яничарів)», первісно «старший брат», наявне і в інших тюркських мовах, споріднене з тунг. aka «тс.»;

р. бр. болг. ага́, п. ч. слц. aga, схв. а́га, слн. ága «тс.»;

через польську мову запозичено з латинської;

лат. Acadāmīa «школа Платона; (пізніше) вища наукова установа» походить від гр. Ἀχαδήμεια, Ἀκαδημία первісно «школа Платона», утвореного від Ἀκάδημος «Академ» (власного імені міфічного героя, якому, за переказом, належала ділянка з садом, де заснував свою філософську школу Платон);

укр. ст. акадиміа походить безпосередньо з грецької мови і відбиває новогрецьку вимову слова;

р. акаде́мия, ст. акадимия, бр. акаде́мія, п. akadémia «академія; урочисті збори; (іст.) університет», ч. akademie «акаде́мія», слц. akademia «тс.», вл. нл. akademija «академія, інститут», болг. акаде́мия «академія», м. академија «тс.; засідання, збори», схв. акадèмја, слн. akademíja «тс.»;

запозичення з німецької мови;

нім. Arrést походить від фр. ст. arrest, яке зводиться до слат. arrestum, пов’язаного з дієсловом arrestāre «зупиняти, затримувати», утвореного з префікса ad- «при-, до-» і дієслова restāre «залишатися, чинити опір», яке в свою чергу складається з префікса re- (red-) і дієслова stāre «стояти», спорідненого з псл. stati, укр. ста́ти;

характер наголосу ставить під сумнів припущення (Brückner 6; Richhardt 31; Шелудько 21; Фасмер І 85) про польське посередництво;

засвідчений у Франка варіант а́решт пояснюється пізнішим польським впливом (пор. пізніше рос. а́рест);

похідне арешта́нт, можливо, запозичено з французької мови;

фр. ст. arrestant є переоформленням під впливом іменників на -ant дієприкметника мин. часу arrestat «затриманий» (лат. arrestatus);

Фасмер виводить цю форму з нім. Arrestánt (від лат. arrestans), первісно «той, хто затримує», з XVIII ст. «той, кого затримують»;

у такому разі укр. арешта́нт не раніше, ніж з XVIII ст;

р. а́ре́ст, бр. а́рышт, п. areszt, ч. вл. arest, [(h)arešt], слц. árešt, [orešt], болг. аре́ст, apécmo, схв. àрест, áриште, слн. arést;

запозичено з латинської мови, можливо, через польську;

лат. ātrāmentum «тс.» походить від слова āter «чорний, темний», можливо, первісно «обпалений», спорідненого в такому разі з ав. ātarš «вогонь», ātrya- «попіл», укр. ва́тра;

бр. атра́мант, п. слц. atrament;

запозичення з угорської мови;

уг. bitang «волоцюга», первісно «здобич» походить із свн. būtunge «здобич», спорідненого з снн. būte «обмін, поділ», (ūt)baten «ділити, брати здобич», нвн. Beute «воєнна здобич» і, можливо, з дісл. ӯta «подавати», дат. yde «надавати» або з дірл. būaid «перемога», кімр. budd «здобуток, виграш»;

слц. bitang «нікчема», схв. бѝтāнга «ледар»;

запозичення з французької мови;

фр. billard «більярд», первісно «кий», утворене від bille «кулька» (спочатку дерев’яна), яке походить від нар.лат. *bīlia, очевидно, запозиченого з галльської мови, в якій означало «стовбур дерева»;

р. билья́рд, биллиа́рд, бр. білья́рд, п. вл. bilard, ч. biliár, слц. biłiard, болг. биля́рд, м. билја́рд(о), схв. билȕјāр, бѝљāр, слн. biljárd;

запозичення з німецької або французької мови;

н. Bómbe, фр. bombe «бомба» походять від іт. bomba, первісно «ядро, що дзижчить», спорідненого з лат. bombus «шум, дзижчання», яке зводиться до гр. βόμβος «шум, гудіння»;

р. бр. болг. м. бомба, п. ч. слц. вл. нл. bomba, схв. Бȏмба, слн. bómba;

запозичено (очевидно, через російську і польську мови) з французької мови;

фр. bouquet «букет, жмуток; аромат», первісно «гай» (пор. bouquet ďarbres «гай», букв. «група дерев») є зменшувальною формою до bois «ліс; (ст.) група дерев», яке разом з пров. ст. bosc, іт. bosco, слат. buscus, boscus «тс.» походить від західногерманського кореня *bosk- «кущ, ліс», *busk- «тс.», який зберігається в двн. днн. busc «кущ, чагарник, гайок», свн. busch, bosch(e), снн. busch, busk, гол. bos(ch), англ. busch, нвн. Busch «тс.»;

герм. *busk- є розширенням герм. *bus- «пухнути, набрякати», пов’язаного, очевидно, з іє. *bu-, *bhū- «надувати, роздувати», від яких виводяться також лат. bulla «пузир, пухир, прищ», псл. *bula «ґуля, набалдашник», укр. була́ва́, бу́лка «хліб» тощо, дісл. bysia «швидко витікати», стсл. быстръ, укр. би́стрий;

менш переконливе пов’язання слов’янських слів з н. Bukétt «букет», Bouquét «тс.» (Фасмер І 236), яке зводиться до того ж фр. bouquet «гай»;

р. бр. болг. м. буке́т, п. bukiet, ч. buket, bouquet, слц. buket, bukéta, схв. бỳкēт, буке́та, слн. bukét;

псл. veselъ;

споріднене з лтс. vęsęls «здоровий, неушкоджений», прус, wessals «веселий», дінд. vásu- «гарний», ав. vaƞhu-, vohu- «тс.», тох. A wse, тох. В yasi «ніч»;

іє. *uesu- «добре»;

за іншою точкою зору (Wiedemann BB 28, 68; Преобр. І 79), це слово походить від іє. *ues-, первісно «жити, перебувати», потім «ніжитися, тішитися, бенкетувати», від якого утворилося ав. [vastrəm «корм, їжа», лат. vescor «їсти, усолоджуватися», кельт. (кімр. вал.) gwest «бенкет», гот. wisan «бенкетувати, веселитися», свн. wist «їжа»;

р. весёлый, бр. вясёлы, др. веселыи, п. wesoły‹wiesioły, ч. слц. veselý, вл. нл. wjesoły, болг. м. ве́сел, схв. вȁсео, слн. vesél, стсл. весель;

очевидно, результат фонетичної видозміни форми ора́ва;

менш імовірний зв’язок з ч. vřava «гамір», первісно «натовп» (Machek ESJČ 702), пор. [řvava] «натовп, гамір»;

псл. *gatja (одн.), *gatjě (дв.), яке підтверджується старими запозиченнями в фінно-угорських мовах (пор. фін. kaattio «штани», уг. gatya «кальсони, селянські штани»);

етимологію не встановлено;

найбільш вірогідним є пов’язання з псл.*gatiţi «прикривати», укр. гати́ти як про нижній одяг первісно типу пов’язки, що закривав певні частини тіла (Brückner 131; Sławski I 245–246);

глибший зв’язок з псл. gatiti як похідним від gatь «за.гата», первісно «вимощений хмизом хід через болото», припускається у виведенні псл. *gatja від іє. *g^uā- «іти», як «одяг, у якому ходять» (Булич ИОРЯС 10/2, 431; Nieminen Sc.֊Sl. З, 224– 235; Machek ESJČ 153–154);

існування назв частин тіла (р. і слн.), омонімічних щодо назви одягу, дає підставу думати про можливість семантичного розвитку «назва частини тіланазва одягу», але конкретні спроби пов’язання з певними частинами тіла мало переконливі;

такими є зіставлення з дінд. gabháḥ «vulva», вірм. gavak «зад тварини», ірл. gabhal «пахвина», кімр. gafl «femininum pars interior», тобто виведення псл. *gatja від *ghābhtiā (Lidén Arm. St. 33), з гот. giþus «живіт, материнське лоно», двн. guiti «vulva» (Bern. I 297), з гр. γαστήρ (Schrader Reallexikon 1514), іє. *g^uōus «бик» (Погодин Следы 228– 230);

р. [га́чи] «стегна; штани, холоші», бр. [га́шнік] «верхня частина, пояс штанів», ст. кгачи «штани», кгати «тс.», п. gacie «кальсони, (ст.) штани; пов’язка; [шерсть на ногах ведмедя)», ст. gace «штани; пов’язка», ч. ст. háče «штани; пов’язка; пояс», заст. hace «кальсони, штани», болг. га́щи «кальсони, [штани, шаровари]», м. га́ки «кальсони, (розм.) штани; кошлате пір’я на ногах птахів», схв. гaћe «кальсони; штани (селянські)», слн. gáča, мн. gáče «кальсони; (анат.) довга калитка у тварини-самця; (ст.) печінка», р.-цсл. гаѱа «білизна»;

очевидно, через середньолатинську мову (слат. geodesia, що відбило сгр. вимову -αιяк -е-) запозичене з грецької мови;

гр. γεωδαισία «геодезія, вимірювання землі» є складним словом, утвореним з основ іменника γῆ «земля» і дієслова οαίομαι «ділю», спорідненого з нвн. Zeit «час», свн. zît, англ. time «тс.» (від уявлення про поділ часу), отже, первісно «наука про поділ землі»;

р. болг. геоде́зия, бр. геадэ́зія, п. geodezja, ч. geodesie, слц. geodézia, м. геодезија, схв. геòдēзија, слн. geodezíja;

псл. *jьbgъla;

різні форми рефлексів jb, – очевидно, наслідок аналогійних вирівнювань за однією з форм відмінювання, переходу jь- в -і в частині прасловʼянських говірок або виникнення паралельної форми псл. *jьgla (менш імовірний звʼязок з індоєвропейським наголосом, – Lang ČMF І 385 – 387);

етимологія не зʼясована;

найімовірніший звʼязок з прус. ayculo «голка» (‹*aigulā або *eigulā, – Trautmann 3), який проте ставиться під сумнів (Meillet BSL 24, 137; Machek Slavia 3, 595 – 596);

малоймовірні з огляду на фонетичні чи семантичні труднощі інші відповідники: пізнє гр. αɩκλοι «вістря стріли» (Fick І 345; Pokorny 15, 18);

псл. *ęga (укр. яга́), лат. aeger «хворий; сумний» (Bern. I 423; Brückner 189);

дісл. igull «їжак», нвн. Igel «тс.», псл. *ežь (укр. їжа́к) (Преобр. І 263 – 264);

іє. *ioug- у кімр. gwnio «шити», дірл. con-oigim «шию» (Zupitza KZ 37, 392; Mikkola RSl І 5 – 6);

гр. ὀβολός «монета», первісно «металічний прутик» (β ‹ іє. g^u) при прийнятті слов. ь- і гр. ὀ- за протетичні елементи (Meillet BSL 24, 54, 137);

пор. гр. βέλος «стріла», βελόνη «вістря, зокрема голка», лит. geluonìs «жало»;

заслуговує на увагу виведення від псл. jьgo «ярмо» первісно як назви занози в ярмі (Парасунько Мовозн. 1968/4, 51 – 53; Machek Slavia 3, 593 – 597; ESJČ 220 – 221);

р. болг. игла́, бр. іго́лка, го́лка, др. игла, п. igła, [jegła], ч. jehla, [ihła, jahła], слц. ihla, вл. jehła, нл. gła (заст. jegła), полаб. jågłă, м. игла, схв. ùгла, [јàгла, иглà], слн. ígla, iglà, стсл. игълинъ «голочний»;

очевидно, калька п. [gołoborze] «голе, не заросле місце; поле на місці викорчуваного лісу», складного слова, утвореного з основ прикметника goły «голий» та іменника bór «бір, сосновий ліс», що означало первісно «голе місце в лісі; місце, голе від лісу»;

зміна значення відбулася при засвоєнні слова українською мовою;

українська форма є діалектним варіантом, якому мало б відповідати літ. *голобі́рʼя;

псл. *dostatъk-ъ, похідне від dostati «вистачити», первісно «достояти (до відповідного моменту)»;

р. доста́ток, бр. даста́так, др. достати «вистачити, залишитися», п. ч. dostatek, слц. dostatok, вл. dostatk, болг. доста́тъчен, м. достаточен;

запозичено з німецької мови, очевидно, через посередництво польської;

н. Elegíe, як і фр. élégie, англ. elegy, походить від лат. elegīa, яке зводиться до гр. ἐλεγεία «елегія», первісно «жалібна пісня», похідного від ἔλεγος «голосіння», етимологічно неясного;

р. эле́гия, бр. эле́гія, п. elegia, ч. elegie, слц. elégia, вл. elegija, болг. еле́гия, м. елегија, схв. èлēгија, слн. elegíja;

запозичення з російської мови;

р. эфе́с, ст. ефе́с, гефе́с, як і п. заст. giefes, gifes, походить від нім. Gefäß «ефес, держак шаблі; посудина; судина», пов’язаного з fassen «хапати», первісно «уміщати в посудину, приймати в себе», спорідненим з гот. fētjan «прикрашати», початково «облямовувати, охоплювати», лит. pedas «сніп», púodas «горщик», лтс. pēda «в’язка»;

болг. ефе́с;

неясне;

можливо, пов’язане із [скепа́ти] «колоти; сіпати, смикати» або з щипа́ти;

в останньому випадку могло означати первісно «грати на щипковому інструменті»;

псл. krotъkъ «приручений; покірний; лагідний», первісно «кастрований», яке, мабуть, є девербативним утворенням від krotiti «каструвати»;

виходячи з семантичної близькості до псл. *kortiti (укр. короти́ти), висувають припущення (Sławski III 143–144) про належність обох дієслів до іє. *(s)ker- «різати, відтинати»;

менш переконливе пов’язання (Brückner 270–271) з п. krzątać się «клопотатися, бути зайнятим», укр. [кря́татися] «тс.»;

сумнівні зближення з гр. κροτέω «стукаю, тріщу, кую» (Sławski RS] 16, 90; Bern. І 624–625), κράτος «сила, міць» (Matzenauer LF 9, 13–14), з дінд. krathana«задумливий», krāthana- «хропіння» (Zubatý KZ 31, 7), а також з дінд. śrathnáti «робиться в’ялим, поступається», дангл. hreddan «рятувати, визволяти, віднімати», двн. hretten «рятувати» (Machek ESJČ 295; LF 53, 89; Slavia 16, 187; Sadn.–Aitz. VWb 256), що передбачає чергування задньопіднебінних;

р. кро́ткий «кроткий», др. кротъкыи «приручений; лагідний», крътъкыи «тс.», п. ст. krotki «скромний, покірливий, приручений, лагідний», ч. слц. krotký «лагідний, покірливий, ручний», нл. krośiś «каструвати», болг. кро́тък «лагідний, спокійний, тихий», м. кроток, схв. крȍтак, слн. kroták, krôtek «тс.», стсл. кротъкъ «лагідний, приручений»;

загальноприйнятої етимології не має;

пов’язується з тюрк. apar (назва одного з тюркських племен), первісно «повстанець», похідним від aba- «чинити опір»;

менш імовірна гіпотеза (Uhlenbeck 11; Schuster-Šewc 302–303) про зв’язок з гот. abrs «сильний» і припущення (Machek ESJČ 406–407) про походження слова від obrьměti (п. obrzmieć «набрякати, збільшуватися, пухнути») та його спорідненість з гр.ὄβριμος «велетенський»;

р. о́брин, др. обьринъ, объринъ, п. olbrzym «велетень», ст. obrzym, ч. obr, ст. obr, ober, слц. obor, вл. hobr, слн. óber «тс.»;

запозичення із західноєвропейських мов;

н. Obsсurа́nt, фр. англ. obsсurant походять від лат. obsсūrāns (-antis) «затемнюючий», пов’язаного з obsсūrus «темний, невиразний, непевний», первісно «закритий», спорідненим з двн. skūr «повітка, покрите місце, притулок», дінд. skunā́ti «покритий», гр. σκύνια «брови», дісл. skūme «темний», skȳ «хмара, покрите небо», англ. sky «небо»;

р. болг. обскура́нт, бр. абскура́нт, п. ч. слц. obskurant, м. опскура́нт, схв. опску̀рант, слн. obsсurа́nt;

запозичено з французької мови (можливо, через німецьку, н. Manifést, Manifestatión);

фр. manifeste, manifestation походять від лат. manifēstus «явний, очевидний», первісно «взятий (чи даний) рукою», manifēstātio «вияв, прояв», утворених з основ слів manus «рука» та -festus «такий, якого можна схопити», спорідненого, можливо, з дінд. dhárṣati «насмілюється», гр. θάρσος «сміливість, відвага», θράσος «тс.», псл. *d^ьrzati «насмілюватися», укр. дерза́ти;

р. болг. м. манифе́ст, бр. маніфе́ст, п. ч. слц. вл. manifest, нл. manifestacija «маніфестація», схв. мȁнифест, слн. manifést;

через посередництво російської мови запозичено з голландської;

гол. matroos «моряк» походить від фр. matelot (мн. matelots), яке зводиться до снідерл. mattenoot «тс.», що складається з основ mate «компаньон, товариш», первісно «однокашник» (від герм. *mati- «харчі»), і noot, спорідненої з двн. ginōӡ «товариш», дангл. ginōt, нвн. Genosse «тс.»;

недостатньо обґрунтоване зіставлення першого компонента з слат. matta «рогожа, груба підстилка» (Diez EW 636; Преобр. І 515; Горяев 203);

р. бр. болг. матро́с, п. [matros], ч. слц. заст. слн. matróz, вл. matroca, схв. мàтрōз, мàтрōс;

псл. mogyla «купа», очевидно, пов’язане з *mogti «могти», первісно «тягти» (отже, «стягнене в купу»);

слово могло бути успадковане ще з доіндоєвропейського періоду (пор. Хубшмид Этимология 1967, 243–245);

інші спроби пояснення (див. Фасмер–Трубачев II 634–635), у т. ч. й виведення від іллір. *go/ am(u)l- (Орел ОЛА 1981, 301–302), недостатньо переконливі;

р. болг. моги́ла, бр. магі́ла, др. могыла «курган», п. mogiła, ч. слц. mohyla, вл. mohiîa «тс.», полаб. migkolа, схв. мòгила, гòмила «купа», слн. gomíla «тс.», стсл. могыа, гомила;

псл. skala, первісно «щось відколоте, розколоте», пов’язане чергуванням голосних із sčelь «розколина»;

споріднене з лит. skélti «розколювати», гр. σϰάλλω «копаю, рубаю», дісл. skilja «розділяти», двн. scolla «брила», нвн. Scholle «крижина»;

іє. *(s)kel- «різати», *kel- «бити»;

р. бр. болг. скала́, др. скала, п. нл. skаła,ч. skála, skalák (skalař) «робітник у каменоломні», слц. skala, вл. skała «скала, каменоломня», skałar «каменяр», м. скала, схв. ска̏ла, слн. skála;

псл. [strokatъ] «тс.», первісно «поцяткований, укритий крапками, рисками, смугами», пов’язане з псл. strokъ «укол»;

бр. страка́ты «строкатий», п. srokaty, strokaty «тс.»;

псл. *tjudjь/tudjь «тс.»;

вважається запозиченням з герм. *þeudō- «народ» або гот. þiuda «тс.», розширеного на слов’янському ´рунті за допомогою суфікса -jo;

припускалась і спорідненість з герм. *þeuđja-/þeuđiska- «германський, народний», пор. двн. diot «тс.», споріднене з оск. touto «народ», ірл. tūath «тс.», прус. tauto «країна», лит. tautà «народ (люди, населення, нація)», лтс. tàuta «народ (люди), чужа земля, чуже село», хет. tuzzi- «військо»;

первісне значення мало бути «германський», пізніше «чужий узагалі»;

існує також припущення про праслов’янське походження слова: псл. *tjudjь, *tudjь разом із зазначеними вище відповідниками розглядаються як праслов’янська рефлексація іє. *tautā-/teutā-, де праслов’янські форми розвинули кореневе -d- під впливом іє. *leudhos (› псл. ljudъ, укр. люд) «народ» як близькі за значенням форми (пор. слн. ljúdski «чужий») (Machek ESJČ 88; Будимир Bjесник за археологиjу и историjу далматинску, 55, Сплит, 1953, 22, 25);

менш імовірні інші пояснення: як праслов’янської форми, що походить з іє. *tou̯-/teu̯-, прислівникових утворень, ускладнених потім суфіксом -dj- (Обнорский РФВ 73, 84–85), виведення псл. *tjudjь, первісно «тамтешній», від tu «там» як спорідненого з гр. ἐντευ̃ϑεν «звідти» (Брандт РФВ 25, 28–29), пов’язання з р. тыть «жиріти», укр. [ти́ти] «тс.» (Ильинский ИОРЯС 23/2, 214);

сумнівна спроба виведення слова від припущуваного псл. кореня *skju- із суфіксом -dь і зближення з гр. Σϰύϑαι «скіфи» (розвиток значення «скіф» › «чужий») (Brückner 67);

р. чужо́й «чужий», бр. чужы́, др. чужии, п. cudzy, ч. cizí, ст. cuzí, слц. cudzí, вл. нл. cuzy, полаб. cauӡě, болг. чужд, м. туг, схв. ту̑ђ, слн. túj, стсл. штоуждь, тоуждь, стоуждь;

псл. xvějati (sę), глибша етимологія якого не визначена;

зіставляється з снн. swāien «хитатися», англ. sway «колихатися» (Bern. I 407–408; ЭССЯ 8, 124–125), з лит. svajîti «мріяти», первісно «блукати» (див. Фасмер IV 230), з хво́я (Brückner 187, проти ЭССЯ 8, 126);

п. chwiać się «колихатися, гойдатися», chwiać, fiać, chwiejać, chwiewać, ч. chvěti se «хитатися, коливатися, дрижати», слц. chviet’ «труситися», вл. chwjeć «хитати», нл. chwjaś «віяти», chwjaś se «хитатися (про гілки)»;

псл. xvorъ / xorъ виводиться з давнішого *su̯oro- (*su̯ero-) «різати, колоти; наривати, гноїтися»;

заміна початкового s › x пояснюється (Черных II 336) впливом псл. xylъ, xylъjü (пор. р. хи́лый);

висловлювалася також думка про можливість зв’язку з іє. коренем *ks-/kes- «різати»: «хворий» – це первісно «каліка, травмована людина» (Мельничук Этимология 1966, 219);

вважалося спорідненим із двн. swëran «ятритися, здуватися, викликати біль», свн. swër «біль, хвороба», н. Schwär(e), Geschwür «болячка», ав. x^Vara- «рана» (Фасмер IV 232; Bern. I 409; Matzenauer LF 8, 6; Pedersen IF 5, 66; Rozwadowski RSl 2, 105; Эндзелин СБЭ 72; Mikkola Ursl. Gr. I 175; Trautmann 295);

були спроби зводити до іє. *khour- ‹ kheu̯or- (Ильинский ИОРЯС 20/4, 148) або до кореня *gver-, наявного в тох. В kwär «нездужати, хворіти» із заміною первісного g- на х- з табуїстичних міркувань (Machek ESJČ 203);

на думку ряду дослідників, прикметник хо́рий пов’язаний іншим ступенем чергування з хи́ріти, хи́рявий;

р. хво́рый, бр. хво́ры, п. вл. нл. chory, ч. choró, ст. chvoró, слц. choró, полаб. x́örĕ, xüöre «гидкий, бридкий», цсл. хворъ;