ПЕРВІСНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
перве́сниця «первоцвіт весняний, Primula veris L.» (бот.)
можливо, *первісниця, утворене від пе́рві́сний, оскільки ця квітка одна з перших розквітає навесні;
звук е в другому складі міг з’явитися під впливом слова весна;
можна припустити також результат гаплології з *первовесниця, утвореного з основ слів пе́рвий та весна́;
п. pierwiosnek, pierwiosnka, слц. [prviesiеnka] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
первісночка
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| pierwiosnek | польська |
| pierwiosnka | польська |
| prviesiеnka «тс.» | словацька |
| *первісниця | українська |
| пе́рві́сний | українська |
| весна | українська |
| *первовесниця | українська |
| пе́рвий | українська |
| весна́ | українська |
пе́рвий
іє. *pr̥-vos ‹ *prō˘- «перед (чимсь), раніше»;
споріднене з дінд. pū́rvaḥ «передній, перший», pūrvyáḥ «тс.», ав. paurva- «перший», дперс. paruva-, алб. parε «тс.», тох. А pärwat «найстарший», тох. В pärweṣṣe «перший», дангл. forwost «ватажок; призвідник», лит. pìrmas «перший», лтс. pirmais, прус. pirmas «тс.», лат. prīmus «передній, перший»;
псл. *pьr̥vъ;
р. пе́рвый, бр. [пе́рвый], др. пьрвыи, первыи, п. ст. pierwy, ч. první, prvý, слц. prvý, нл. pjerwy, полаб. pară, болг. пъ́рви, пръв, м. прв, схв. пр̑вū, слн. pŕvi, стсл. прьвъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
допе́рва
«щойно; лише, тільки»
ізпе́рва
«спершу»
напе́рве
«уперше»
перва́к
«первісток; новачок; спиртний напій першого виділення; товар першого ґатунку; [перший рій бджіл; перший сніг]»
перва́чка
«перша дочка»
пе́рве
«спершу, раніше»
пе́рве́нець
первенцеваті
«Primulaceae Vent.»
(бот.)
первенцеві
«Primulinae»
(бот.)
перве́нький
«народжений раніше, старший»
первеньстве́нний
«первісний»
перве́ньство́
«першість»
пе́рвець
«первак»
первина́
пе́рви́нка
перви́нний
перви́нчики
«перша частина гри»
перви́чка
«перша дочка»
перви́чний
«незайманий; первинний»
первіне́ць
«перший рій»
перві́нчик
«тс.»
пе́рві́сний
пе́рвісник
«первісток»
пе́рвіснок
«тс.»
первістє́
«теля корови-первістки»
пе́рвістка
пе́рвісток
пе́рві́тка
«первістка, перша кохана»
пе́рво
«тс.»
перво́тний
«первісний»
перво́ха
«корова-первістка»
первошка
«тс.»
перво́шний
«двоюрідний»
поперва́х
«спочатку»
спе́рва
«спершу»
спе́рву
упе́рве
упервині́
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| paurva- «перший» | авестійська |
| parε «тс.» | албанська |
| пе́рвый | білоруська |
| пъ́рви | болгарська |
| пръв | болгарська |
| forwost «ватажок; призвідник» | давньоанглійська |
| pū́rvaḥ «передній, перший» | давньоіндійська |
| pūrvyáḥ «тс.» | давньоіндійська |
| paruva- | давньоперська |
| пьрвыи | давньоруська |
| первыи | давньоруська |
| *pr̥-vos «перед (чимсь), раніше» | індоєвропейська |
| prīmus «передній, перший» | латинська |
| pirmais | латиська |
| pìrmas «перший» | литовська |
| прв | македонська |
| pjerwy | нижньолужицька |
| pară | полабська |
| pierwy (ст.) | польська |
| *p<SUP>ь</SUP>r̥vъ | праслов’янська |
| pirmas «тс.» | прусська |
| пе́рвый | російська |
| пр̑вū | сербохорватська |
| prvý | словацька |
| pŕvi | словенська |
| прьвъ | старослов’янська |
| první | чеська |
| prvý | чеська |
| А pärwat «найстарший» | ? |
| pärweṣṣe «перший» | ? |
Архи́п
через старослов’янську мову запозичено з грецької;
гр. Ἀρχίππος (букв. «старший конюх») складається з префікса ἀρχι- із значенням «головний, старший», пов’язаного з ἀρχαĩος «старий», і ἵππος «кінь», спорідненого з дінд. ásva, лат. equus «тс.», лит. ešva «кобила» (від. іє. *ekuos «кінь»), можливо, пов’язаного також з лат. aqua «вода», гот. aƕa «тс.» як первісним «(божественна) кобила» (пор. також хет. e-ku-uz-zi «п’є»);
р. болг. Архи́п, бр. Архи́п, п. Archipp, ч. Archip, стсл. Архипъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Архіппъ
«начальникъ коній, конюшїй, або княжя, або преложоны(й) на(д) ко(н)ми»
(1627)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Архи́п | білоруська |
| Архи́п | болгарська |
| aƕa «тс.» | готська |
| Ἀρχίππος складається з префікса ἀρχι- із значенням «головний, старший» (букв. «старший конюх») | грецька |
| ásva | давньоіндійська |
| equus «тс.» | латинська |
| aqua «вода» | латинська |
| ešva «кобила» (від. іє. *e$k$uos «кінь») | литовська |
| Archipp | польська |
| Архи́п | російська |
| Архипъ | старослов’янська |
| Archip | чеська |
| ἀρχαĩος «старий» | ? |
| ἵππος «кінь» | ? |
| первісним «(божественна) кобила» (пор. також хет. e-ku-uz-zi «п’є») | ? |
ги́біти «страждати; пропадати; хиріти, хворіти»
сумнівні також порівняння з ісл. kopa «віднімати, здирати» (Zupitza GG 149) і з сперс. jumbīnĩtār «губитель» (Scheftelowitz WZKM 34, 225);
відокремлення gyb- «гинути» від етимологічно тотожного gyb- «гнути» (Mikl. EW 82; Bezzenberger BB 4, 352; Machek ESJČ 193) непереконливе;
значення розвинулось від первісного «схилятися, згинатися від слабості, старості» до «гинути»;
псл. gybati (gyběti), *gybnǫti, пов'язане з gubiti «губити», *gъbnǫti «гнути»;
р. ги́бнуть, [ги́нуть], бр. гібе́ць «нидіти», гі́нуць «гинути», п. ginąć, ч. hynouti, слц. hynúť, вл. hinyć, нл. ginuś, болг. ги́бна, ги́на, м. гине, схв. гȕнути, слн. gíniti, стсл. ГЫБАТИ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ги́бель
ги́блий
«непридатний, поганий»
ги́бнути
«гинути»
ги́нути
за
«згубно»
заги́б
заги́ба
загиба́ти
загибель
заги́бок
«загибель»
заги́н
наги́бнутися
«натерпітися»
поги́бель
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гібе́ць «нидіти» | білоруська |
| ги́бна | болгарська |
| hinyć | верхньолужицька |
| kopa «віднімати, здирати» | ісландська |
| гине | македонська |
| ginuś | нижньолужицька |
| ginąć | польська |
| gybati (gyběti) | праслов’янська |
| ги́бнуть | російська |
| гȕнути | сербохорватська |
| jumbīnĩtār «губитель» | середньоперська |
| hynúť | словацька |
| gíniti | словенська |
| ГЫБАТИ | старослов’янська |
| ги́нуть | українська |
| гі́нуць «гинути» | українська |
| ги́на | українська |
| hynouti | чеська |
| gyb- «гинути» | ? |
| gyb- «гнути» | ? |
| первісного «схилятися, згинатися від слабості, старості» | ? |
| до «гинути» | ? |
| *gybnǫti | ? |
| gubiti «губити» | ? |
| *gъbnǫti «гнути» | ? |
горобе́ць «Passer domesticus» (орн.)
псл. *vorьbjь, *ѵorbьcь, (лехітське) [*ѵorbъlь];
споріднене з гр. ῥόβιλλος «рід птаха», лит. žvìrblis «горобець», лтс. zvirbulis «тс.» (балтійські слова видозмінені контамінацією з іншими, очевидно, звуконаслідувальними словами на ž-, лтс. z-, пор. лтс. zvañdzinât «дзвеніти»);
походження слова неясне;
припускають (Преобр. І 96; Machek ESJČ 627) звуконаслідувальне походження;
укр. г- зам. первісного в-, очевидно, під впливом сприйняття останнього як протетичного (типу в- у вівця́, вого́нь, ву́лиця) і заміни іншим протетичним придиховим г- (як у горі́х, го́стрий тощо);
сумнівна гіпотеза про псл. *γvorb- (Шахматов ИОРЯС 17/1, 288), а також про спорідненість псл. слова з гот. sparwa «горобець», двн. sparo, нвн. Sperling, дангл. spearwa «тс.» (Machek тж);
р. воробе́й, (пд.) [вирябе́й], бр. верабе́й, др. воробии, п. wróbel, [wróbel], ст. wrobl, wróbl, ч. слц. vrabec, вл. wrobl, нл. robel, [wróbel], болг. врабе́ц, м. врабец, схв. вра́бац, слн. vrábec, стсл. врабии;
Фонетичні та словотвірні варіанти
веребе́й
веребе́ц
ворабель
воробʼя́
воробʼя́чка
«горобиний послід»
воробе́й
воробе́нь
воробе́ць
вороби́ця
воробня́
(зб.)
воро́бок
воробчи́ха
горобʼя́
горобʼя́тник
«вид яструба»
горобʼя́чий
горобе́й
горобе́ль
«тс.»
горобеня́
гороби́ний
гороби́нячий
горо́бка
горобли́ха
горобли́чка
горобси́ця
«горобчиха»
горобцюва́ння
«легковажне, розпусне життя»
горобчи́ха
горобчи́ця
оробе́йко
оробе́ць
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| верабе́й | білоруська |
| врабе́ц | болгарська |
| wrobl | верхньолужицька |
| sparwa «горобець» | готська |
| ῥόβιλλος «рід птаха» | грецька |
| spearwa «тс.» | давньоанглійська |
| sparo | давньоверхньонімецька |
| воробии | давньоруська |
| zvirbulis «тс.» (балтійські слова видозмінені контамінацією з іншими, очевидно, звуконаслідувальними словами на ž-, лтс. z-, пор. лтс. zvañdzinât «дзвеніти») | латиська |
| žvìrblis «горобець» | литовська |
| врабец | македонська |
| robel | нижньолужицька |
| Sperling | нововерхньонімецька |
| wróbel | польська |
| *vorьbjь | праслов’янська |
| *γvorb- | праслов’янська |
| слова | праслов’янська |
| воробе́й (пд.) | російська |
| вра́бац | сербохорватська |
| vrabec | словацька |
| vrábec | словенська |
| врабии | старослов’янська |
| г- | українська |
| wróbel | українська |
| wróbel | українська |
| vrabec | чеська |
| *ѵorbьcь | ? |
| *ѵorbъlь | ? |
| первісного | ? |
| г- (як у горі́х, го́стрий тощо) | ? |
| wrobl | ? |
| wróbl | ? |
драко́н
форма драк походить або від п. [drak, drach] з нвн. Drache(n), або від рум. drac(ul) (Scheludko 132; Niţă-Armaş та in. Romanoslavica 16, 84);
гр. δράκων «дракон», первісне «той, хто має гострий погляд», пов’язане з δέρκομαι «дивлюся», спорідненим з дінд. drś- «погляд», darś- «дивитися», ав. darəsāt «побачити», алб. dritë «світло», гот. (ga)tarhjan «робити виразним, особливим», двн. zoraht «ясний, світлий»;
запозичене через старослов’янську мову з грецької;
р. бр. драко́н, п. [drak, drach], ч. слц. drak, болг. дра́кон, м. драконски, схв. дрàкӯн, дрòкӯн, слн. drakóničen, заст. drakçn, стсл. дракоунъ, драконъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
драк
драко́нячий
роздрако́нити
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| darəsāt «побачити» | авестійська |
| dritë «світло» | албанська |
| драко́н | білоруська |
| дра́кон | болгарська |
| δράκων «дракон» | грецька |
| zoraht «ясний, світлий» | давньоверхньонімецька |
| drś- «погляд» | давньоіндійська |
| драконски | македонська |
| Drache(n) | нововерхньонімецька |
| drak | польська |
| drach | польська |
| drak | польська |
| drach | польська |
| драко́н | російська |
| drac(ul) | румунська |
| дрàкӯн | сербохорватська |
| drak | словацька |
| drakóničen | словенська |
| дракоунъ | старослов’янська |
| дрòкӯн | українська |
| драконъ | українська |
| drak | чеська |
| драк | ? |
| первісне «той, хто має гострий погляд» | ? |
| δέρκομαι «дивлюся» | ? |
| darś- «дивитися» | ? |
| drakçn | ? |
епі́тет
очевидно, походить від фр. épithète «епітет», пов’язаного з лат. epitheton «означення», що зводиться до гр. ἐπίϑετον «епітет; означення або прізвисько» (букв. «додане»), яке виникло з виразу ἐπίφετον ὄνομα первісне «додане ім’я», до якого входить прикметник ἐπίϑετος «доданий; захоплений; запозичений; штучний», пов’язаний з дієсловом ἐπιτίϑημι «кладу, додаю», яке складається з префікса ἐπι- «на-, до-, при-» і дієслова τίϑημι «кладу», спорідненого з псл. děti «класти», укр. ді́ти;
р. эпи́тет, заст. епитет, бр. эпі́тэт, п. epitet, ч. epit(h)eton, слц. epiteton, болг. м. епите́т, схв. епùтет, слн. epíteton;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| эпі́тэт | білоруська |
| епите́т | болгарська |
| ἐπίϑετον «епітет; означення або прізвисько» (букв. «додане») | грецька |
| epitheton «означення» | латинська |
| епите́т | македонська |
| epitet | польська |
| děti «класти» | праслов’янська |
| эпи́тет | російська |
| епùтет | сербохорватська |
| epiteton | словацька |
| epíteton | словенська |
| ді́ти | українська |
| épithète «епітет» | французька |
| epit(h)eton | чеська |
| первісне «додане ім’я» | ? |
| ἐπίϑετος «доданий; захоплений; запозичений; штучний» | ? |
| ἐπιτίϑημι «кладу, додаю» | ? |
| ἐπι- «на-, до-, при-» | ? |
| τίϑημι «кладу» | ? |
| епитет | ? |
ку́рент «весела весільна пісня»
сучасне значення, очевидно, розвинулося від первісного «старовинний танець» через проміжне «пісня до цього танцю»;
фр. courante «старовинний танець» є дієприкметниковою формою жін. р. одн. від courir «бігти»;
запозичення з французької мови;
р. кура́нта «старовинний танець; музика до цього танцю», бр. [куранты] (ірон. про тягучий плач), п. kurant «танець; музика до танцю», ч. kuranta «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
кура́нт
«тс.»
куре́нта
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| куранты (ірон. про тягучий плач) | білоруська |
| kurant «танець; музика до танцю» | польська |
| від courir «бігти» | російська |
| кура́нта «старовинний танець; музика до цього танцю» | російська |
| courante «старовинний танець» | французька |
| kuranta «тс.» | чеська |
| первісного «старовинний танець» | ? |
| проміжне «пісня до цього танцю» | ? |
| від courir «бігти» | ? |
| від courir «бігти» | ? |
ма́нсі «народність угро-фінської мовної групи; представник цієї народності»
через посередництво російської мови запозичено з мансійської;
манс. mańsi «тс.», первісне «люди», споріднене з уг. magyar «мадяр»;
р. ма́нси, бр. ма́нсі, ч. Mansové, слц. Mansi;
Фонетичні та словотвірні варіанти
мансі́єць
мансі́йський
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ма́нсі | білоруська |
| mańsi «тс.» | мансійська |
| ма́нси | російська |
| Mansi | словацька |
| magyar «мадяр» | угорська |
| Mansové | чеська |
| первісне «люди» | ? |
марша́лок «голова сейму в Польщі; предводитель дворянства; староста на весіллі»
запозичення з польської мови;
п. marszałek, як і ч. ст. maršálek «маршал», вл. maršałk «маршалок», походить від свн. marschalc, первісне «конюх», звідки нвн. Marschall, до якого зводиться й укр. ма́ршал;
р. [марша́лок] «старший сват; дружка», бр. марша́лак;
Фонетичні та словотвірні варіанти
маршалкі́вський
маршалко
(1399)
маршалокъ
(1361)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| марша́лак | білоруська |
| maršałk «маршалок» | верхньолужицька |
| Marschall | нововерхньонімецька |
| marszałek | польська |
| марша́лок «старший сват; дружка» | російська |
| marschalc | середньоверхньнімецька |
| ма́ршал | українська |
| maršálek «маршал» | чеська |
| maršálek «маршал» | ? |
| первісне «конюх» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України