ОТРОЦТВО — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з церковнослов’янської мови;

цсл. стсл. отрокъ «хлопчик, слуга», як і п. ст. otrok «отрок», jotrok, jótrok, jétrok «тс.», ч. слц. otrok «раб; (ст.) слуга, наймит», вл. wotročk «наймит», полаб. vúotrok/vuotrüok «син», болг. отро́к «отрок», схв. о̀трок «слуга; [дитина]», слн. otrо̀k «тс.», походить від псл. *ot(ъ)rokъ «той, хто не має права говорити», утвореного з префікса otъ- і кореня rok-, пов’язаного чергуванням голосних з *rekti «казати, говорити» (пор. вирок, проро́к, уро́к);

недостатньо обґрунтоване припущення (Moszyński JP 35/2, 130–133, PZJP 243), що слово етимологічно розпадається на префікс о- й основу -trokъ «той, хто бігає навколо, прислуговує» (→ «слуга, раб»), яка зводиться до незасвідченого кореня *trek- «бігти»;

непереконливе також зіставлення (Львов Лексика ПВЛ 228) з слн. tŕta «лоза», tŕš «пень»;

р. о́трок «отрок», бр. о́трак «тс.», др. отрокъ «дитя, дружинник, воїн, слуга»;